ДЛЯ ДОРОСЛИХ

Таїнство сповіді і причастя  у православній традиції

 

Зміст

Вступ

Покаяння як Таїнство

Сповідь за десятьма Заповідями Божими

Підготовка перед сповіддю і причастям вдома

Поведінка у храмі тих, хто сповідаєтья і причащається

Сповідь і причастя у храмі

Поведінка православного християнина після сповіді і причастя

 

 

 

Вступ

 

Сповідь це таїнство, в якому віруючий християнин сповідає (відкри­ває усно) свої гріхи Богу в присутності священика і одержує через нього прощення гріхів від Самого Господа Ісуса Христа. Спаситель дав святим апостолам, а через апостольське рукоположення і всім православним священикам владу прощати гріхи.

Причастя це важливе таємниче і самостійне таїнство і без попередньої сповіді до ньо­го підходити не можна. Під час причастя православний християнин у вигляді хліба та вина приймає справжнє Тіло і Кров Господа Ісуса Христа, через які таємничо з’єднується з Христом та стає спільником вічного життя. “Той, хто їсть Моє Тіло та п’є Мою Кров, матиме життя вічне і Я воскрешу його в останній день” (Ін. 6:54) – так сам Господь підтвердив важливість таїнства причастя.

 

Покаяння як Таїнство

 

Таїнство Покаяння або сповідь, встановлено Самим Господом Ісусом Христом, Який, з’явившись після Свого Воскресіння святим апостолам, дав їм таємну владу (благодать) Святого Духа прощати гріхи: “Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому залишитете, залишаться” (Ін. 20:22-23). Це право, що даровано з висоти, святі апостоли передали по спадкоємству рукопокладеним ними єпископам, а єпископи у свою чергу — пастирям Церкви.

Немає у всьому світі жодної безгрішної людини, хоч і єдиний день життя її на землі (Іов 14:4-5), і тому Таїнство Покаяння є абсолютно необхідним для кожного християнина. Щиросердечна сповідь перед духівником звільняє людину, яка каєтьсся, від усіх гріхів і робить її такою ж чистою і оновленою, якою вона вийшла з купелі Святого Хрещення.

Якщо ми нехтуємо Таїнством Сповіді, то цим відкидаємо великий Божий дар, до того ж ми не знаємо, що чекає нас наступної хвилини, бо і час, і саме життя наше поміщені в Творчій правиці.

Для отримання тайного прощення гріхів потрібно, щоб християнин:

по-перше, щиро усвідомлював свою гріховну нечистоту перед Богом;

по-друге, мав тверду віру в милосердя Христа Спасителя, що невидимо присутній під час Таїнства Сповіді, і міцно пам’ятав, що не існує такого гріха, що перевершував би нескінченне милосердя Боже;

по-третє, щоб людина, що кається,  належним чином приготувалася до сповіді і щиросердо розкаялася в своїх гріхах перед духівником з твердим наміром у міру сил і можливості утримуватися від того, в чому покаялася, і прагнути жити згідно із Законом Божим.

Для пробудження в душі грішника покаянного почуття і для приготування його до гідного Причащання Христових Таїн Свята Церква встановила особливі покаянні дні.

Найсприятливішим часом для покаяння є Свята Чотиридесятниця, або Великий Піст, що передує Світлому Христовому Воскресінню. Приготування до сповіді повинно полягати в обов’язкових відвідинах храму Божого, особливо на Першій седмиці Великого Посту, коли читається Великий покаянний канон Андрія Критського, і на Страсній седмиці, щоб бути разом із Господом, що сходить на Свою Голгофу.

Піст полягає також і в старанній молитві, і в сердечному жалю про свої гріхи, і в читанні духовних книг, а особливо в ухилянні від суєтних задоволень і розваг, в очищенні душі від нечистих помислів, в примиренні зі всіма людьми, не виключаючи й недоброзичливців, у здійсненні справ милосердя, якими є відвідини хворих, допомога бідним, утішання скорботних. В дні посту християнин утримується від скоромних страв і вживає в помірній кількості пісну їжу.

Приготування завершується сповіддю перед духовним отцем у всіх гріхах, скоєних людиною, що кається, з часу останнього Причащання.

 

Чому ж необхідно саме вголос називати свої гріхи?

 

По-перше, для того, щоб духівник міг зрозуміти душевний стан людини і визначити, наскільки великі гріхи, які він повинен буде Іменем Божим вирішити і пробачити.

Без усної сповіді могло б трапитися, що до Причастя Тіла і Крові Христових стали б приступати по своєму недбальству і на погибель душі своїй (див.: 1 Кор. 2:27-31).

Подруге, оскільки всі гріхи походять від нашої самолюбності, щиросердечна сповідь може служити виразом готовності людини забути свою самолюбність і подбати про своє виправлення.

Нарешті, по-третє, тільки під час усної сповіді духівник може надати людині добру пастирську пораду згідно з її душевним станом, а у разі потреби і накласти єпитимію для швидшого виправлення.

Прийшовши до духівника, треба щиросердо сповідати йому всі свої гріхи, нічого не приховуючи. Соромитися духівника нічого, він сам має людські немочі і віднесеться до тебе з батьківською любов’ю.

Не побоюйся розголосу твоїх гріхів: священикові заборонено відкривати гріхи своїх духовних чад, інакше він згідно закону повинен позбутися священного сану. Під час сповіді не слід підшукувати вибачень своїм гріхам, інакше сповідь замість щиросердого жалю про власну гріховність перетвориться на фарисейське самовиправдання і засудження чужих гріхів (див.: Лк. 18:11-12, 14).

Для того, щоб сповідь була продуманою, повною і охоплювала період життя з часу останньої сповіді — постарайся наперед пригадати всі гріхи (див.: 2 Кор. 13:5 та Гал. 6:4), що обтяжують тебе, і відкрити їх духівнику, не чекаючи питань від нього: легше буває побачити в собі гріхи, перевіряючи своє життя згідно з десятьма заповідями Закону Божого.

Пригадай, чи немає у тебе ще яких-небудь гріхів проти любові до Бога, до ближнього і до самого себе, що обтяжують твою совість? Осмисливши і розкаявшись таким чином у всіх своїх гріхах, піди в храм Божий, піднеси молитовне зітхання перед образом Господа нашого Ісуса Христа, зроби земний уклін і вимови від щирого серця: “Боже, будь милостивий до мене грішного” (Лк. 18:13). Коли ж підійдеш до духівника, старайся сам назвати йому свої гріхи без всякого приховування.

Після сповіді і Причастя Тіла і Крові Христових прагни утримуватися від тих гріхів, в яких ти тільки що покаявся. Бійся образити Господа, з Яким ти таємничо з’єднався в Святому Причасті, поверненням до свого гріховного життя, інакше накличеш на себе гнів і суд Божий (див.: 1 Кор. 11:29).

 

Як треба сповідатися

 

Перед сповіддю необхідно зі всіма примиритися і пробачити образи. “Якщо принесеш твій дар до жертовника і там пригадаєш, що твій брат має щось проти тебе, лиши там твій дар перед жертовником, піди спочатку і помирися з твоїм братом, а тоді вже, прийшовши, принось твій дар” (Мт. 5:23-24). Без цього Господь не прийме від нас ні молитов, ні посту, ні сповіді, згідно з тим, як Сам свідчить в Святому Євангелії: якщо відпускаєте людям їхні провини, відпустить і вам ваш небесний Отець; якщо ж не відпускаєте людям [їхніх гріхів], то й ваш Отець не відпустить вам ваших гріхів (Мт. 6:14-15). Для того і встановлено Церквою в неділю Сиропусну (Прощена неділя) перед Великим Постом, щоб християни збиралися в храм і там просили один у одного прощення.

Людина, що готується до сповіді, повинна обов’язково підготуватися, тобто, відклавши життєві турботи, має старанно молитися, постити у встановлені Церквою дні, чи навіть додатково, згідно з рекомендаціями власного духівника, повчатися в слові Божім і роздумувати, в чому її життя не відповідало заповідям Божим. Підготовка може тривати від трьох днів до тижня, згідно сил і обставин, але необхідно понад усе пам’ятати, що не лише окремий час, а все життя християнина має буди підготовкою до зустрічі із Господом Ісусом Христом — чи то в Святому Причасті, чи то віч-на-віч на Останньому Суді після Його Другого Пришестя.

Коли настане час сповіді, віруючий має вислухати звичайні молитви перед сповіддю і приступити до Таїнства з живою вірою в Господа Ісуса Христа і з надією на Його милосердя. Немає гріха, якого Господь не пробачив би тому, хто приступає з покаянням і вірою.

Той, хто сповідається, має сам називати свої гріхи, не приховуючи їх, бо він сповідається не людині,  а Богу Серцевідцю.

Не можна говорити на сповіді порожніх слів: “Я усім грішний: словами, справами, думками”. Навіщо ж таке недбальство, безтурботність і безстрашність, щодо безодні скоєних нами гріхів ми додаємо ще нові?

Якщо інші по безтурботності готові прийняти на себе і такі гріхи, в яких не повинні, то інші, навпаки, рішуче не знають, в чому вони грішні перед Богом. На всі питання духівника вони відповідають одне і те ж: “Не пам’ятаю, можливо, і в цьому грішний”. Коли нам хто-небудь винен, ми про це пам’ятаємо, як же про свої гріхи перед Богом забуваємо?

Є і такі люди, що пам’ятають свої гріхи, але бояться відкрити своєму духівнику, щоб він не змінив про них доброї думки. Це марний сором і боязнь: духівник сам має таку ж плоть, як і ми, і сам не без немочі: краще пережити сором тут, перед однією людиною, ніж на Страшному Суді перед усім світом, перед людьми й Ангелами.

На сповіді не виправдовуйся, не говори: “Я нікого не вбивав, чужого не крав і інших великих гріхів не скоював, а якщо грішив, то дрібними гріхами”. У такому стані самовдоволення знаходився фарисей з євангельської притчі, який був засуджений Господом: “Фарисей, ставши, отак собі молився: Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди – грабіжники, несправедливі, перелюбники, або як оцей митар” (Лк. 18:11).

Сповідатися треба із сердечним жалем. Подумай, християнине, Кого ти ображаєш своїми гріхами. Ображаєш Господа — свого Творця і Добродійника. Ображаєш Єдинородного Сина Божого, Того, Хто страждав і помер за тебе на Хресті. Подумай далі, чого позбавляєшся і що набуваєш гріхом. Позбавляєшся Царства Небесного, де немає ні печалі, ні зітхання, але життя блаженне, нескінченне, а набуваєш замість цього муки нескінченні.

При розкаянні в якому-небудь гріху май твердий намір не повертатися до нього. Якщо хто покається, що він крав, то хай надалі цього не робить, хто вдавався до пияцтва і покаявся, май твердий намір більше не пити; також хто сварився поганими словами, вів розпутнє життя, але покаявся, не повинен повертатися до цього мерзенного болота. Не зніме з нас Господь тяжкої провини і засудження за гріхи наші, якщо при сповіданні ми не зненавидимо свій гріх і не зважимося віддалитися від нього назавжди.

Отже, православні християни, щоб нам одержати прощення в гріхах від Самого Христа Спасителя, повинні примиритися зі всіма, старанно готуватися, сповідатися щиро, з вірою в милосердя Боже, з жалем і рішучістю назавжди за допомогою Божою залишити гріх.

 

Досвід побудови сповіді

Сповідь за десятьма Заповідями Божиими

 

Я — Господь, Бог твій, хай не буде тобі інших богів переді Мною.

Ця заповідь велить любити Бога понад усе і, крім Нього, не від­давати нікому Божої пошани. Святих угодників Божих слід також вшановувати, але не так, як Самого Бога, а як людей, більш угодних Богу, ніж інші, як молільників і заступників наших перед Ним.

 

Подумай, чи правильно ти віруєш в Бога і чи узгоджується твоя віра з ученням Православної Церкви, викладеним в Символі віри?

Чи прагнеш набути істинного знання про Бога через слухання і читання Святого Письма і праць Святих Отців?

Чи покладаєшся у всьому на всемогутній Промисел Божий і чи не покладаєшся на людей більше, ніж на Бога?

Чи не вдавався до ворожінь, астрологічних прогнозів, чи віриш в прикмети, ознаки і нещасливі дні?

Чи не ремствуєш на Бога в хворобах, спокусах і скорботних обставинах?

Чи не думаєш врятуватися, покладаючись на одну тільки свою віру в спасаючу Благодать, не турбуючись про виправлення життя і забуваючи про правосуддя Боже?

Чи не лінуєшся виконувати ранішнє і вечірнє молитовне правило, молитися перед трапезою і дякувати після неї, чи закликаєш на допомогу Святого Духа перед початком і після закінчення кожної доброї справи?

Чи не захоплювався яким-небудь помилковим єретичним вченням або релігійним вільнодумством?

 

Не робі собі кумира і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що в воді під землею: не поклоняйся їм і не служи їм.

Оскільки все у світі сотворено Богом, то Йому одному слід по­клонятися і Його одного слід шанувати як Божество. Робити ідо­лів і кланятися їм ніяк не можна. Поклоняючись святій іконі, ми повинні уявляти собі того, хто зображений на ній, і йому поклоня­тися, а не вважати самі ікони за Божество.

 

Чи не служиш, як ідолам, людським пристрастям, якими є гордість, пихатість, сріблолюбство, обжерливість, ласолюбство і тому подібне? Життя, що проводиться в пристрастях, апостол Павло називає ідолослужінням (див.: Кол. 3:5), а сріблолюбство він називає коренем усякого зла (див.: 1 Тим. 6:10).

Чи не потішаєшся і чи не вдаєшся до марнославства з приводу власних достоїнств, заслуг, багатства, забуваючи, що все це — дари Божі, за які Єдиному Господеві дякувати потрібно? Чи не домагаєшся нагород і почестей від сильних світу цього за допомогою лукавства і лестощів?

Чи не соромишся зображати на собі хресне знамення, знаходячись серед інакодумців,    зупиняючись   біля   Божих храмів і святих ікон?

Чи не вдаєшся до лицемірної набожності і святенництва, прагнучи молитися напоказ?

 

Не вимовляй ім’я Господа Бога Твого марно.

Не можна святе і велике імя Боже вимовляти даремно, в мар­них розмовах, а тому божитися і клястися безпідставно ця запо­відь забороняє.

Чи не присягався Іменем Божим, а також своєю душею, життям, здоров’ям?

Чи не вимовляв Ім’я Боже жартома або для підтвердження своїх слів в справах маловажних?

Чи не порушував присяги, даної тобою на суді або під час вступу на службу?

Чи не примушував інших до марного божіння?

Чи не закликав Ім’я Боже одними тільки вустами, без участі серця (див.: Мт. 15:8-9)?

Чи не ображав Господа розсіяною молитвою в храмі і вдома?

Чи не сміявся, чи не вдавався до блюзнірства над священними предметами і чи не вживав слів Святого Письма жартома у дозвільних, життєвих розмовах?

 

Пам’ятай день суботній, щоб святити його; шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий — субота – для Господа Бога твого.

Шість буденних днів тижня людина повинна трудитися, працю­вати, і взагалі турбуватися про все, що потрібно для її земного життя. А сьомий день слід присвятити Богу, тобто виділити його для Господа, молитися Йому, читати у славу Божу корисні книги, допомагати бідним, і взагалі заради Господа чинити якомога біль­ше добра, а не гаяти марно час, тим більше – поводитися зле. У Старому Завіті так святкувалася субота, а в нас, у Новому Завіті, в память про Воскресіння Христа з мертвих, святкується неділя.

Чи по-християнськи проводив час в святкові дні і напередодні цих свят?

Чи відвідував в ці дні церковні богослужіння і чи молився з увагою, стоячи в храмі?

Чи не розмовляв під час богослужіння, чи не займав у цей час думок своїх життєвими справами?

Чи відвідував хворих, стражденних, засмучених у дні світлих свят?

Чи не вдавався до пияцтва і обжерливості?

Чи не захоплювався марнослів’ям, недозволенними забавами, азартними іграми і непристойними книгами?

Чи не працював у свята, як в буденні дні, чи не примушував до роботи в ці дні підлеглих або службовців?

 

Шануй батька твого і матір твою, щоб тобі було добре і
щоб продовжувалися дні твої на землі.

Потрібно любити і шанувати батьків, слухатися їхніх добрих настанов і порад, піклуватися про них, якщо вони недужі, бути опорою для них у старості, також слід шанувати інших родичів, старших, добродійників, учителів, духовних отців і начальників; за це Бог обіцяє продовжити земне життя.

Чи любиш, шануєш, слухаєшся своїх батьків?

Чи не обходився з ними грубо, нешанобливо, чи не одурював їх, чи не лаяв їх позаочі, чи не засуджував їх і взагалі чи не кривдив їх чим-небудь?

Чи щодня вранці і увечері молишся за батьків Богові; чи піклуєшся про їх спокій і про те, щоб надати їм необхідні засоби для життя?

Чи шанував духовні і цивільні власті? Пам’ятай, що немає влади не від Бога.

Чи не засуджуєш вищестоящих?

Чи не бував невдячним до своїх вихователів і добродійників? Чи маєш належну любов до своїх родичів?

Чи не гарячишся, чи не гніваєшся на своїх дітей і чи не надаєш одному з них переваги? Чи молишся за них Богові? (Треба пам’ятати, що молитися Богу за малолітніх дітей нікому, окрім батьків).

Чи виховуєш своїх дітей в християнському дусі: чи вселяєш їм любов до Бога, Православної Церкви з її настановами і таїнствами, а також любов до ближніх і до добра?

Чи не ставишся безтурботно до їх навчання і виховання?

Чи не поступаєш з ними жорстоко, чи не лаєш їх непристойними словами і чи не закликаєш на них покарання Боже?

Чи не потураєш їхнім витівкам і недолікам і чи не подаєш їм приводу для поганого або спокуси своєю поведінкою чи розмовами?

Якщо згідно волі Божої ти виконуєш обов’язки вихователя, наставника або покликаний керувати людьми—чи не грішиш недбайливим виконанням своїх обов’язків, несправедливим і упередженим ставленням до кого-небудь із своїх підлеглих?

 

Не вбивай.

Під убивством мається на увазі не тільки позбавлення життя се­бе чи когось іншого, але якщо і допускаємо інших до вбивства своїм наказом, порадою, допомогою, згодою. Цією заповіддю заборо­няється також нестриманість у гніві й образа ближнього усяким лайливим словом. Ця заповідь наказує жити з усіма в мирі і злагоді, а також лагідно поводитися з тваринами

Чи не шкодив ти чим-небудь життю інших людей навмисно або мимоволі?

Чи не залишив ти без допомоги помираючого?

Якщо ти володієш силою і владою, то чи не гнобив вдів і сиріт і взагалі беззахисних людей, чи не доводив їх до надмірної скорботи і передчасної смерті?

Чи не виснажував сил і здоров’я своїх підлеглих надто важкими роботами і штрафами і тим скорочував їх життя?

Чи не попустив ти кому-небудь померти через свою недбалість, зволікаючи через лінощі або користі допомогти хворому, особливо якщо ти лікар за фахом?

Чи не образив кого-небудь гнівом, норовистістю у поводженні, лихослів’ям, ненавистю, спричиненням шкоди побоями або чимось іншим, що повергає людину в глибоку скорботу, розладнує її здоров’я і скорочує життя?

Вбивством є також кожен наш гріх: здійснюючи його, ми спокушаємо ближніх, підштовхуючи їх до гріха власним прикладом.

Шоста заповідь спрямована і проти страшного гріха самогубства. Чи не мав ти гріховного наміру здійснити замах на своє життя або через недбалість піддавав небезпеці своє здоров’я і навіть життя?

Жінкам: Якщо Господь сподобив тебе стати матір’ю, то чи не здійснювала ти вчинків, що шкодять твоїй майбутній дитині, чи не переривала вагітність (аборт)?

Чоловікам: Чи не радив дружині чи будь-якій іншій жінці перервати вагітність, чи не підштовхував до цього?

 

Не чини перелюбу.

Цією заповіддю Господь забороняє чоловікові і дружині по­рушувати взаємну вірність і любов. Неодруженим Бог велить дотримуватися чистих думок і бажань. Обжерливість, пияцтво і взагалі будь-яка схильність до надмірності й нестриманості та­кож забороняються цією заповіддю.

Якщо ти знаходишся в безшлюбному стані, то повинен зберігати дівування і цнотливість.

Якщо ти одружився, чи не зраджував подружньої вірності і любові?

Чи не вимовляв поганих слів, чи не руйнував свого життя і здоров’я яким-небудь неприродним таємним пороком?

Чи не читав книг, чи не вів розмов, чи не співав пісень, що поганять розум і серце і викликають гріховні помисли?

Чи не потішався нечистими думками? Чи не потішався спокусливими картинами, чи не відвідував спокусливих видовищ і зборів?

 

Не кради.

Нічого не бери чужого, не спитавши, ні явно, ні таємно; не обманюй при продажу; у всякій справі розраховуйся чесно; не ховай знайдене; усяку роботу закінчуй в обіцяний термін і виконуй її сумлінно.

Чи не привласнював ти собі чужу власність: крадіжкою, насильством або обманом, фальшивим письмовим документом, обмірюванням, обважуванням, обраховуванням, фальшивою монетою, продажем неякісного товару замість хорошого?

Чи не втаював знайденої речі?

Чи не приховував злодія або краденого?

Узявши у борг, чи не прикидався неспроможним, щоб не платити боргу?

Чи не відкладав платежу навмисне?

Чи не завдав шкоди майнові ближнього чим-небудь, наприклад, підпалом?

Чи не псував речей, узятих у іншого на якийсь час?

Чи не втрачав чужих речей?

Перебуваючи на службі, приватній або державній, чи не грішив дармоїдством, чи не лінувався, прикидаючись хворим, щоб дарма одержувати платню?

Чи не прикидався бідняком і навіть жебраком, щоб жити за рахунок добродійності і подаяння від добрих і довірливих людей?

Чи не погрішив лихварством, чи не давав грошей в борг під відсотки?

Чи не продавав речей занадто дорого, побачивши, що покупці знаходяться у важкому положенні, наприклад, біднякам під час голоду і холоду?

Чи не брав надмірно великої платні за роботу або послугу у разі крайньої потреби ближнього?

Чи не утримував заробленої іншими платні?

Займаючи важливу посаду на державній або церковній службі, чи не грішив хабарництвом, чи не брав подарунків, хабарів? Чи не чекав подарунків, щоб провести суд або вирішити справу, що не терпить відстрочення?

За хабарі чи не перекручував справи, виставляючи праве неправим і навпаки?

За винагороду, запропоновану сильними і знатними, чи не прославляв негідних, обходячи більш гідних, або, можливо, сам добивався у такий спосіб відмінностей, вигод, посад? Це — свого роду викрадання чужих прав.

Чи не погрішив святотатством, крадіжкою і привласненням церковного майна?

Чи не погрішив неспівчутливим ставленням до нещасних, немилосердям до бідних, особливо ж вдів і сиріт, неподанням милостині або ненаданням можливої допомоги тим, хто потребує її?

Чи не погрішив скупістю на шкоду своєму здоров’ю і здоров’ю своїх домашніх?

Навпаки, чи не марнував свого майна на зайву розкіш, пияцтво, азартні ігри і взагалі на безладне життя? Марнотратство — споріднене з крадіжкою.

 

Не свідчи неправдиво на ближнього свого.

Ця заповідь забороняє говорити неправду, брехати, зводити наклеп, обмовляти людей, осуджувати їх, а також вірити наклепникам. Ця заповідь наказує завжди чесно дотримуватися свого слова.

Чи не лжесвідчив на кого-небудь у суді, чи не обмовляв своїх співробітників перед начальством?

Чи не обмовляв рідних і знайомих?

Чи не розголошував чужих пороків і чи не знеславив кого в суспільстві?

Чи не маєш звички підслуховувати, підглядати, нашіптувати? Чи не любиш слухати плітки, пересуди і по них судити про людей? Чи не переносиш пліток з дому в дім?

Чи не любиш сварити людей, наговорюючи одному на іншого?

Чи не любиш висміювати людей і перетлумачувати їхні слова і вчинки в погану сторону?

Чи не озиваєшся різко про будь-чиї недоліки?

Чи не лицеміриш, чи не любиш в очі лестити, а позаочі засуджувати?

Чи не плазуєш перед вищими за себе? Чи не вигадуєш різних небилиць і чи не розголошуєш їх?

Чи не обманював правосуддя, начальство, батьків?

Чи не відкривав на шкоду іншим довірених тобі таємниць?

Чи не лукавиш, роблячи добро напоказ, щоб бути приємним людям, а не з любові до Бога і ближнього?

 

Не бажай дому ближнього твого, не жадай дружини ближ­
нього твого, ні поля його, ні раба його, ні рабині його, ні вола
його, ні осла його, нічого, що у ближнього твого.

Ця заповідь забороняє заздрити і зазіхати на чуже добро, нака­зує задовольнятися тим, що маєш. Від заздрощів породжуються погані бажання, а від недобрих бажань – і всі недобрі злі вчинки.

Чи не заздриш своїм ближнім в чому б то не було?

Чи не радів нещастю іншого?

Чи не бажав кому зла, хвороби, неприємностей і навіть смерті? Чи не досадував, побачивши іншого в щасті? Чи прагнеш уникати тих гріхів, в яких раніше каявся і стосовно яких обіцяв виправитися?

Чи маєш сердечне бажання і твердий намір надалі не робити тих гріхів, в яких тепер покаявся?

 

Гріхи особливо тяжкі і огидні Богові

 

Смертні гріхи, що роблять людину повинною у вічній смерті або погибелі:

Гордість Навуходоносора, що зневажає всіх, вимагає до себе раболіпства, готова зійти на небо і вподобатися до Всевишнього, словом, гордість до самообожнювання.

Іудина жадність до грошей, сполучена переважно з неправедними придбаннями, що не дає людині ні хвилини подумати про духовне.

Розпуста, або розпусне життя блудного сина, що розточив весь батьківський маєток.

Заздрість Каїна, що доводить до будь-якого лиходійства по відношенню до ближнього.

Обжерливість або плотолюбність, що не визнає ніяких постів, сполучена з пристрастю до різних веселощів, за прикладом Євангельського багача, який щоденно розкішно бенкетував (див.: Лк. 16:19).

Непримиренний гнів, що доводить до страшних руйнувань, за прикладом Ірода,   який   у   своєму   гніві   вбив Віфлеємських немовлят.

Лінощі    або    безтурботність щодо своєї душі, недбальство у відношенні до покаяння до останніх днів життя, як, наприклад, людей за часів Ноя.

 

Гріхи хули на Духа Святого:

 

 Надмірне сподівання на Бога, що означає   продовження   саме  гріховного життя, маючи лише одну надію на милосердя Боже.

Відчай, або протилежне надмірному покладанню надії на Бога відчуття у відношенні до милосердя Божого, таке, що   заперечує   в   Богові   батьківську добрість і що доводить до думки про самогубство.

  Завзятість в невірстві, заперечення будь-яких доказів істини, навіть очевидних чудес.

 

Гріхи, що волають до неба про помсту за них:

 

Навмисне людиновбивство, особливо батьковбивство і братовбивство.

Содомський гріх.

Утиск людини убогої, беззахисної вдови і малолітніх сиріт. Утримання у незаможного працівника   чесно   заробленої   ним   платні; відняття у людини в украй тяжкому положенні останнього шматка хліба або останньої лепти, які потом і кров’ю здобуті нею, а також насильницьке або таємне привласнення собі переданих ув’язненим грошей, харчів або одягу.

Засмучення батьків і нанесення їм образ до зухвалих побоїв.

 

Загальна сповідь від імені того, хто кається.

 

Незлічимі, Милосердний Боже, гріхи мої, вільні і мимовільні, явні і таємні, великі і малі, здійснені словом, ділом, в розумі і в думках, вдень і вночі і на всяку годину і хвилину життя мого до нинішнього дня й години.

Погрішив я перед Господом Богом невдячністю за його великі і незліченні благодіяння і благий Його Промисел.

Погрішив, Господи, перед Тобою недотриманням обітниць Хрещення.

Погрішив брехнею і свавіллям.

Погрішив порушенням Господніх Заповідей і передань Святих Отців.

Погрішив грубістю, зухвалістю, неслухняністю, зарозумілістю, суворістю, боягузництвом, хвастощами, приниженням інших, плотолюбністю, норовистістю вдачі, безчинним криком, дратівливістю, биттям, сварками, лайкою.

Погрішив лихослів’ям, недбалістю, квапливістю, єхидством, ворожнечею, ненавистю, підбурюванням, ревністю не за розумом.

Погрішив помстою, злопам’ятством, похітливістю, неприязню, нечистотою, мріянням, норовливістю, свавіллям, нестриманістю, пияцтвом, примхами, обжерливістю.

Погрішив неуважністю, жартами, гостротою, сміхом, насмішками, божевільною веселістю, жадібністю, довгоспанням, байдикуванням, залишенням молитви, служби, посту і добрих справ.

Погрішив холодністю, скупістю, презирством до жебрака і бідного.

Погрішив  пожадливістю, ябедництвом, недбальством, неробством, саможалінням, брехливістю, лукавством, безтурботністю, неповагою до старості, непокорою до начальників, духовного отця і старших братів.

Погрішив невірою, блюзнірством, сумнівом, непостійністю, легковажністю, байдужістю, бездушністю, невірою, байдужістю до Святої Православної віри і Святих Таїнств, невірністю, неувагою до молитви і богослужіння.

Погрішив безмірною скорботою, печаллю, засмученістю, зарозумілістю, відчаєм, всякими поганими і лукавими помислами.

Погрішив я призиванням Імення Божого надаремно.

Погрішив маловірством, легкодухістю, безнадійливістю, лайливістю, лицемірством, хабарництвом, упередженістю, прискіпливістю, утиском, татьбою, лихварством, привласненням чужого.

Погрішив я зловживанням дарами Божими, потуранням гріхам, марнослів’ям, марнотратством, холодністю до Бога і ближніх, підбурюванням на зло, таємно-ядінням, таємнопиттям.

Погрішив суєтним використанням часу, розповсюдженням хибних і огудних думок, вимовлянням обміркованим і необміркованим різних прокльонів на людей, худобу, звірів і птахів.

Погрішив я зволенням на всякий помисел неправедний, нечистий, поганий і богопротивний.

Погрішив я мріянням, честолюбством, прелістю, удаванням, злим хитруванням, неутриманням язика в словах богопротивних, проводженням часу в справах неподібних, знущанням, спокусою, танцями, грою в карти, сміхом.

Погрішив залишенням молитви перед сном і після прокидання від сну.

Погрішив, забуваючи здійснювати хресне    знамення    перед   трапезою.

Погрішив лихослів’ям і марнослів’ям безсоромно.

Погрішив я ревнощами, невірними порадами, пещенням, любострасністю, ласолюбством і розбірливістю в їжі.

Погрішив читанням любовних романів, прогляданням спокусливих фільмів.

Погрішив я недбальством стосовно читання Святого Письма, особливо Євангелія, Апостольських Послань та Псалтирі, а також інших книг духовного змісту.

Погрішив я придумуванням вибачень своїм гріхам і самовиправданням замість самоосуду і самовикриття.

Погрішив я недобросовісним виконанням покладених на мене доручень і послухів.

Погрішив я гордістю, пихатістю, самозвеличуванням, підвищеним інтересом до одягу і моди, бажанням честі, скам’янінням сердечним, лукавими помислами і догідництвом.

Погрішив лжесвідченням на ближнього.

Погрішив я різною нечистотою, під дією ворога, в сонному мріянні.

Погрішив любострасними і блудними справами природними і неприродними.

Часто я пропускав службу у Божім храмі, запізненням до церковних богослужінь. Погрішив, покидаючи Божий храм раніше церковного відпусту. Погрішив опущенням і невиконанням молитовного правила, нечистою сповіддю і повсякчасним негідним прийняттям Тіла і Крові Господніх.

Погрішив я поданням милостині з холодним, лукавим серцем, жорстокістю до убогих.

Погрішив невиконанням Господніх заповідей щодо відвідин хворих, ув’язнених.

Погрішив, не зробивши справ, що їх повелів робити Іосподь: не наситив голодних, не напоїв спраглих, не одягнув голих, не поховав померлих.

Погрішив, не віддаючи належної честі дням святковим і недільним.

Погрішив, не молячись як належно в Господні і Богородічні свята.

Погрішив забуттям пам’яті святих угодників Божих і взагалі нетверезим проведенням свят.

Погрішив я оббріхуванням і засудженням вищих за положенням, за віком, наклепом на друзів, добродійників, незбереженням вірності і любові.

Погрішив я ходінням до церкви Божої без покірливого настрою в серці; погрішив неблагоговійним стоянням в храмі: ходінням, сидінням, лежанням і передчасним з нього виходом, дозвільними бесідами під час богослужіння.

Поминав я надаремно Імення Господа Бога мого, навіть, траплялося, присягався Його святим, страшним Іменем; часто брехав і зухвало і безсоромно докоряв моєму ближньому.

Часто зволікав полишати стан гніву і ображав, дратував ближнього мого.

Величався добрими справами, що їх абсолютно не мав.

Вдавався часто до хитрощів, лестощів і був лукавий у відносинах з людьми.

Щодня грішив нетерпінням, легкодухістю, багато раз висміював гріх ближнього мого, засмучуючи його таємно і явно, злорадів над вчинками і нещастям його, багато раз носив в серці ворожнечу, злість, ненависть і заздрість.

Погрішив божевільним сміхом, гостротами, непристойними жартами, безчинною галасливою розмовою; часто говорив нерозважно.

Творив розпусту в сонному баченні, захоплювався красою людського тіла, живив уяву і серце похітливими відчуттями. Грішив страсними погляданнями на красиві обличчя.

Грішив своїм язиком, вимовляючи безчинства, блюзнірства, вульгарності про предмети похітливості, рукоблудничав, розпалювався страсними поцілунками і робив неподібне.

Грішив ласолюбством і обжерливістю, потішався ласощами, жадав в їжі різноманіття, потішався напоями і винами.

Поспішно поступався своїм бажанням і виконував свої примхи.

Часто не жалів грошей, аби догодити вимогам і світським поняттям про пристойність, а для бідних жалів копійок.

Часто нещадно засуджував і гудив інших, зневажав бідність і гребував нею.

Грішив неприязним ставленням до людини через її обличчя, зовнішній вигляд.

Був користолюбний і жадібний.

Стояв неблагоговійно в храмі, спокушаючи цим інших.

У домашній молитві був холодний, розсіяний, часто молився стисло і поспішно, без старанності і благоговіння, не долав своїх лінощів, вдавався до млості і бездіяльності, проводив час в дозвільних заняттях і задоволеннях, веселих розмовах, іграх. Витрачав дорогоцінний час на базікання, плітки, пересуди, осуд ближнього.

Грішив зневірою, відчаєм в своєму спасінні і милосерді Божому.

Вимовляв огуди, співав безсоромні, розгульні пісні, вдавався до ворожіння, не усвідомлюючи тяжкості цього гріха.

Грішив неуцтвом, скам’янінням сердечним.

Часто грішив охоче, в повному розумінні і свідомості, по добрій волі і схиляв інших до гріха навмисно, зневажаючи всі завіти і Заповіді Божі.

Погрішив всіма своїми відчуттями, волею і неволею, віданням і невіданням, сам собою і через інших спокусився у всіх цих і інших беззаконнях.

Вважаю себе винним перед лицем Божим більше за всіх людей, тому покірливо благаю тебе, чесний отче, в День Судний будь мені свідком моїм.

Істинно жалкую про ці падіння і маю волю надалі, наскільки можливо, сподіваючись на Божу милість і допомогу, утримувати себе від всякої скверни плоті і духу.

Пробач мене, отче чесний, розріши від усіх гріхів і беззаконь моїх і молися за мене, грішного і недостойного раба Божого.

 

Підготовка перед сповіддю і причастям вдома

 

Щоб стати спільником таїнств сповіді й причастя, православному християнину необхідно себе належним чином підготувати.

 

Підготовка духовна

 

Примирення з людьми. Насамперед слід  примиритися  з людьми, якщо є така потреба (рідними, близькими, іншими людьми) і попросити пробачення в тих, кого ми образили, а також в тих, хто образив нас (за те, що ми своєю поведінкою спокусили їх на гнів).

Читання молитов. Необхідно також помолитися визначеними для цієї мети молитвами. Майже в кожному молитовнику є збірка молитов під назвою “Послідування до свято­го причастя”. Його треба прочитати звечора або зранку, перед службою. Молитви своїм змістом налаш­товують сповідника і причасника на більш гідне прийняття Тіла та Крові Господніх. Напередодні також треба бути у храмі на вечірньому (де воно буває) й ранішньому Богослужінні, а також на Літургії.

Читання духовної літератури. Слід також читати Святе Письмо, іншу літературу духовного змісту.

Необхідно утримуватися від участі у розвагах, перегляду розважальних телевізійних передач.

Підготовка тілесна

 

Напередодні причастя слід попоститися.

Піст – це утримання від молочної та м’ясної їжі від семи до одного дня (на розсуд священика), а напередодні при­частя, ввечері, треба зовсім стриматись від їжі. Виняток становлять старші люди, хворі та немовлята. Після опівночі і до самого причастя пити й їсти не можна зовсім. Для одружених під час говіння необхідно стрима­тись від подружнього статевого життя.

 

Совідь і причастя у храмі

 

Сповідь у храмі. Коли священик або інший служитель храму запросить прихожан до сповіді і надійде Ваша черга сповідатися, треба підійти до священика, перехреститись перед Хрестом та Євангелієм, які лежать на аналої, поцілувати Хрест та Євангеліє і нахилити голову.

Після того, як свя­щеннослужитель накриє Вас єпитрахиллю, можна сповідувати свої гріхи. Не слід соромитися чи боятися священика, адже він зобов’язаний зберігати у таємниці все, що Ви йому повідомите під час таїнства сповіді.

Двічі одні й ті ж гріхи сповідати не потрібно: якщо Ви їх висповідали перед священиком і він Вам їх простив, значить, і Бог простив. Водночас совість буде ще довго нагадувати Вам про скоєний гріх і утримува­ти Вас у почутті вини, щоб не допустити до його повторення.

Коли Ви перерахуєте усі гріхи, священнослужитель читає над Вами молитву, в якій ім’ям Господнім прощає їх та знімає з Вашої голови єпитрахиль.

Тоді треба знову перехреститись, по­цілувати Хрест та Євангеліє, а також можна взяти благословен­ня в священика на виправлення скоєних гріхів.

Цим таїнство сповіді закінчується і сповідник може відійти від священика.

 

Підготовка до причастя в храмі. Як правило, віруючі не обмежуються лише сповіддю, а слідують до наступного таїнства – причастя, якщо, звичайно, на сповіді одержали на це дозвіл від священика. Існує помилкова думка, що сповідь – це головне таїнство, а причастя – лише його завершення. Ні.

У таїнстві причастя ми одержуємо Божественну силу, котра зміцнює наш дух і повертає йому втрачене панування над душею та тілом.  Причастя Святих Таїн дає нам силу на виконання волі Божої.

Таїнство причастя звершується лише під час Літургії (з грецької “спільна служба”), називають її також “обідньою”, тому що вона повинна звершуватись в дообідній порі.

Метою Літургії є освячення Святих Дарів та причастя ними віруючих.

Перетво­рення хліба й вина у Тіло та Кров Христову силою та дією Святого Духа по молитві священика і його благословенням відбу­вається під час Євхаристичного канону (євхаристія з грецької “подячна жертва”), який починається після співу «Вірую..». Коли священик у вівтарі робить земний поклін – освячення Святих Дарів відбулося і це є найважливіший момент Літургії.

Після співу “Отче наш” відбувається невелика перерва в службі, під час якої священнослужителі у вівтарі причащаються Святих Таїн. В цей час може виголошуватись проповідь, чита­тися молитва або співатися хором духовні пісні. Після цього відчиняються Царські врата і диякон (або священик) виносить Чашу зі Святими Дарами, а священик промовляє для причасників слова молит­ви. В цей момент усім бажаючим причаститися треба зробити земний поклін, вшановуючи цим Тіло та Кров Христові

Без сповіді до причастя допускаються лише діти до 7 років, і батьки повинні пояснювати їм усю важливість цього таїнства й ні в якому разі не казати, що це “мед або булочка”.

Немовлята причащаються без жодної підготовки по вірі тих, хто їх приносить до причастя.

Важкохворих священик причащає дома.

Трапляються випадки, коли людина вважає себе найгрішнішою з усіх і тому не гідною причастя. Це помилкова думка: хоча Тіло і Кров Господні – велика святиня, але це також ліки для зцілення та оздоровлення душі та тіла, – як нам сповіщають слова молитов до причастя, і тому усвідомлення власної гріхов­ності не повинно бути приводом полишати себе такого велич­ного Дару.

Як  підходити до  причастя ? Підхо­дячи до Чаші, руки треба хрестоподібно скласти на грудях – права на лівій: цей знак на час причастя замінює хрещення рукою, щоб випадково необережним рухом не розлити Святі Дари.

Підходити до причастя слід з правого боку храму, а лівий залишати вільним.

Першими причащаються прислужники вівтаря, тоді монахи, діти і потім всі інші.

Перед Чашею треба голосно й виразно назвати своє повне ім’я, широко розтулити вуста, а після прийняття Тіла й Крові Господніх проковтнути їх і поцілу­вати нижній край Чаші.

Далі необхідно обов’язково відійти до запивки, з’їсти частинку проскурки й запити водою. Якщо Свя­тими Дарами причащають з декількох Чаш, то приймати їх можна лише з однієї.

Причащатися двічі в день – це великий гріх.

 

Поведінка православного християнина після сповіді і причастя.

 

Після закінчення служби треба уважно вислухати подячні молитви, якщо вони читаються у храмі, а якщо ні, – вдома по­молитися ними з молитвослова.

Після причастя миряни повинні після повернення додому не зразу ж братися за на­сущні справи, але пробути деякий час в молитвах та роздумах про велич одержаного Дару, також в цей день треба стриматись від надмірного споживання їжі, пиття та сну, а особливо від тілесних розваг та “плотської любові” заради любові та честі Небесного Царя, Котрого прийняли у храм своєї душі.