Апостол: Євр 11,9-10. 17-23 Євангеліє: Мт 1, 1-25
Минулу неділю в нашому літургійному році ми
називаємо – неділею Праотців. На службі у цій неділі ми вели
мову про тих старозавітних осіб від Адама до Авраама, які
визначальним чином впливали на історію життя євреїв і
зрештою на всю людську історію свого періоду.
Сьогоднішня неділя має назву – Неділя перед Різдвом
Христовим або неділя святих Отців. Тут мова йде про осіб від
Авраама і до народження Ісуса Христа, які відігравали
вирішальну роль у долі єврейського народу і всього людства.
В цю неділю ми стоїмо на порозі великої події, яка не
лише змінила хід усієї людської історії, але й дозволила цій
історії продовжуватися. Мова йде про Різдво Господа нашого
Ісуса Христа.
Ми згадуємо прихід Божого Сина на землю у людському
тілі, Сотворителя світу, всього видимого і невидимого, який
все створив і всім керує.
Декілька слів про історію свята. Відтоді, як перші люди,
Єва і Адам згрішили, їхні нащадки з великою тугою
очікували сповнення обітниці, яку Господь дав Адаму і Єві,
виганяючи їх за вчинений гріх непослуху з Едемського саду:
«Сім’я жони зітре голову змія» (1М. 3:15).
Ці слова означають, що як через Єву ввійшов гріх у світ,
так через Пресвяту Діву Марію увійде у світ спасіння – Її Син
переможе спокусника людей-сатану.
Сім’я жони зітре голову змія… Слова цієї обітниці
Адам і Єва назавжди закарбували у своїх серцях, очікуючи
Того, Хто визволить їх від вчиненого первородного гріха. І

коли у перших людей народився їх перший син, вони назвали
його Каїном, що в перекладі з єврейської означає «набула я
сина від Бога». Адам і Єва надіялись, що Каїн – посланець
Божий, але мусили минути століття, щоб народ зрозумів, що
ніхто не може врятувати їх від кари за первородний гріх,
окрім Того, що Його пообіцяв їм Господь.
Уесь цей період – а це майже п’ять тисяч років –
єврейський народ по-різному уявляв та розумів Божу
обіцянку. Віддаляючись від Єдиного Бога, народ Божий через
своє обмежене сприйняття робив собі різних кумирів, ідолів,
божків, цим самим накликаючи на себе замість благословення
ще більшу кару Божу та терплячи різні біди та нещастя.
Згадаймо епізод з Біблії про те, коли Мойсей піднявся на
гору Синай і постив та молився там 40 днів, щоб прийняти від
Господа Божі Заповіді.
А в цей час від його брата Аарона євреї вимагали
виготовити золотого тільця, щоб поклонитися йому за те, що
цей божок нібито вивів їх з єгипетської неволі.
Люди інтуїтивно відчували, що з’явилися на світ не
випадково, що вони недосконалі, неповноправні господарі
свого життя, залежні від когось.
Цим люди визнавали, що існує вища сила, тож прагнення
людини до поклоніння божеству існувало завжди.
Цікаво, якщо людина не вірить в Єдиного істинного Бога,
вона зазвичай вигадує собі якихось божків. Так було в усі
часи людської історії від створення світу аж донині. На землі
практично немає людини, яка б у щось не вірила, але, на
жаль, оце «щось» не є Богом. Такі помилки, відступи і
падіння характерні для усіх періодів історії людства.

Тож народи вірили в обітницю Божу, чекали на
Спасителя, Котрий визволить їх від полону гріха і зробить
духовно вільними, але чим більше минало часу, тим більше
спотворювалося уявлення про Спасителя людства та Його
прихід на землю.
Спотворювали розуміння такої доленосної події в житті
людства навіть ті, хто молився і поклонявся Єдиному Богові,
вивчав Старозавітне Писання і знав пророцтва, в яких було
конкретно сказано: Месія народиться у маленькому містечку
Вифлеємі від Діви. Але люди хотіли знати набагато більше,
бо, мовляв, боялися помилитися, і ці короткі пророцтва
ретельно трактували, щораз по-різному. 
Сьогодні, в неділю перед Різдвом Христовим, коли в
храмі зачитують імена родоводу Ісуса Христа, хтось може
подумати і сказати: «Що означає цей перелік, навіщо нам
його слухати і знати?»
Для чого нам чути цей довгий ряд незвичних для нашого
вуха єврейських імен, який займає багато місця і більшість з
яких ми згадуємо лише раз на рік, саме у цей день. Для чого
нам знати, хто кого і коли народив.
Але знати це дуже важливо. Адже ці імена є
підтвердженням того, що Ісус Христос був не лише
Господом, Сином Божим, а й людиною.
Як кожна людина, що народжується у світ, має свій
родовід, так і Ісус Христос, як Боголюдина, мав не тільки
рівність з Богом-Отцем і Святим Духом, а й свій земний
родовід. У ньому, як ми чули, були старозавітні патріархи
Авраам, Ісаак, Яків, Давид, Соломон та інші, які намагалися
своїм життям догодити Богові.

Роздумуючи над тим, наскільки важливим у житті
старозавітних людей був прихід Месії, щорічно до Різдва
Христового ми, новозавітні християни, готуємося постом.
Цей піст має дуже важливе значення, бо, як і
богообраний народ, ми знаємо, що ось-ось прийде наш
Спаситель, Господь Ісус Христос.
Очікування Його народження супроводжується, окрім
посту, роздумами над неосяжною таїною Боговтілення, яку
людський розум не може збагнути до кінця. Лише вірою
можна зрозуміти, як Невмістимий Господь вміщується в
людську плоть, приймає таке ж тіло, як і в кожного з нас.
Перед святом Різдва Христового під час посту нам
потрібно очистити свої серця від гріхів, омити їх Божим
прощенням, зробивши вмістилищем, де Господь зміг би
народитися та спочити від суєти світу, як у яслах.
А для цього наші серця повинні стати чистими, добрими,
богоугодними. Цього можна досягти лише добрими ділами, а,
передусім, таїнствами Сповіді і Святого Причастя, які
необхідні кожному християнину, бо без них людська душа
стає мертвою.
Кожен із нас, прийшовши у час різдвяного посту до
храму, повинен приступити до Святої Сповіді і Причастя,
тому що Ісус Христос прийшов у цей світ заради того, щоб
забрати з наших душ тягар гріхів і помилок, а ми повинні
перетворити свої серця на ясла, де Ісус зміг би народитися і
завжди перебувати.
Готуючись до Різдва Христового, ми повинні дбати не
так про традиції щодо кількості страв і напоїв, якими
частуватимемо своїх рідних, друзів і колядників, як про
чистоту своєї душі.

Бо немало людей кажуть: «От не знаю, іде свято, але
чогось ніби бракує, щось немає такої радості, як колись.
Пам’ятаємо, як в дитинстві ми так радісно чекали свята,
весело колядували, тішилися, коли нам давали за це цукерки,
якусь копійчину, булочку. А тепер усе начебто є, а чомусь
невесело».
Тож виникає запитання: чому немає радості, хто відібрав
її від вас? Подумаймо над цим і даймо відповідь.
Можливо, гріх є причиною того, що у день свята нам не
радісно – можливо, це диявол вкрав нашу радість?..
А може наше серце стало подібним до іродового серця,
який не зрадів народженню Царя Ісуса Христа і хотів
знищити Його маленьким?
Чи серце наше, як і в багатьох людей сьогодні, не є
яслами, куди можна покласти Новонародженого Христа?
Адже ясла – місце біля худоби, а Ісуса туди поклали, не
боячись, що Він забрудниться.
То, може, наше серце брудніше від місця, де утримують
худобу? Тому не звинувачуймо час, обставини, а шукаймо
причину в собі, своєму житті, своєму серці!
Дорогі у Христі, сьогодні ми перебуваємо в стані
очікування зустрічі з Новонародженим Христом. Хай ця
зустріч буде радісною і наповнить наші очищені серця Божою
благодаттю та спокоєм.
Хай Божа милість і мир, які несе у світ Ісус Христос,
завжди панують в наших серцях. Амінь. Слава Ісусу Христу!