СВІТЛА ПАСХА. ВОСКРЕСІННЯ ГОСПОДНЄ
“Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував”
(Тропар Пасхи).
Чим для кожного з нас є Пасха?
Але для початку чим вона не є… або, не повинна бути.
Пасха – це не запечене мясо,
не фарбовані крашанки,
не солодкий хліб,
не запалені за святочною трапезою свічки,
не новий яскравий одяг.
Це навіть не присутність на церковній службі, не радісні вигуки “Христос Воскрес”.
Пасха – не свято їжі після довгого періоду посту, не пиття і застілля.
Пасха не є об’єднанням родини після тривалої розлуки, не нагода, хоч на короткий час, повернутися до батьківського дому, не зустріч зі старими друзями…
Точніше… усе вище перераховане на Пасху є… але це не все, не в цьому суть свята.
Пасха, понад усе, є причастям Царства Небесного,
покликом вічності, що сповна втілюється у Божественній літургії,
Пасха торкається потаємних струн людської душі.
З темної глибини печерного гробу підноситься прощення і любов Божа, змінюючи кожного з нас.
Роз’єднані та розпорошені по світу, ми стаємо учасниками єдиного таїнства Життя…
З усіх великих свят нашого церковного року найбільш давній, урочистий і радісний — це Великдень.
Він, як сказано в ірмосі 8-ї пісні пасхального канону утрені: “Цар і Господь, празників празник і торжество торжеств”.
Святі Отці Церкви особливо підкреслюють значення і велич цього празника.
“Пасха в нас, — каже святий Григорій Богослов у своєму пасхальному слові, — це празників празник і торжество торжеств, яке настільки перевищує всі інші торжества, не тільки людські, але і Христові, що в його честь відбуваються, наскільки сонце перевищує зірки”.
А святий Іоан Золотоустий у проповіді на Пасху так звеличує Воскресіння Христове: “Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос і ти провалився. Воскрес Христос і впали демони. Воскрес Христос і радіють ангели. Воскрес Христос і життя панує. Воскрес Христос і нема ні одного мерця в гробі, бо Христос воскрес із мертвих і став первістком померлих”.
Тож у світлому й радісному дні Воскресіння свята Церква закликає небо й землю до святої Божої радості: “Хай небеса достойно веселяться, хай радіє земля, хай святкує увесь світ видимий і невидимий, бо Христос устав, радість вічна” (Тропар 1 пісні канону).
Щоб краще зрозуміти велич, значення і дух Великодня, погляньмо на його історію, богослужіння і значення для нас.
Празник Воскресіння Христового у наших богослужбових книгах має такі назви: Свята й велика неділя Пасхи, День святої Пасхи, або Свята Пасха.
Наш народ на означення празника Пасхи має ще слово Великдень, що означає Великий День, бо він великий своєю подією, своїм значенням і своєю радістю.
Слово “пасха” походить з єврейського “песах”, що значить “перехід”. Тут мова про перехід Господнього ангела, який одної ночі вбив усіх єгипетських первенців, коли фараон не хотів відпустити ізраїльський народ, а перейшов повз (по-єврейськи “песах”) доми ізраїльтян, одвірки домів яких були помазані кров’ю однорічного ягняти.
Слово “пасха” у євреїв означало також ягня, якого заколювали на Пасху, а потім і сам день свята на згадку про визволення з Єгипту дістав назву Пасхи.
Для апостолів і перших християн ПАСХА-ПЕРЕХІД стала символом іншого переходу — подвійного переходу Ісуса Христа: від життя до смерті і від смерті до життя.
Перший перехід дав основу для хресної, а другий для воскресної і радісної Пасхи. Апостоли й перші християни святкували разом із іудеями свою християнську Пасху, але не радісну, а сумну і з постом, бо вона була для них річницею Христових мук і смерті.
Пасхальний агнець євреїв став для християн прообразом Ісуса Христа, Який, наче невинне ягня, приніс себе в жертву за гріхи цілого світу.
Звідси в богослужінні його називають пасхальним агнцем або коротко Пасхою. “Бо Пасха наша, — каже святий апостол Павло, — Христос, принесений у жертву” (1 Кор. 5, 7).
У II ст. разом із хресною Пасхою починає також входити в практику і радісна Пасха на честь Христового Воскресіння, яку святкують у неділю після іудейської Пасхи.
У зв’язку з тим подвійним святкуванням хресної і воскресної Пасхи між християнами почалася тривала і завзята суперечка про сам день святкування Пасхи.
Виникла суперечка, бо щораз більше почав змінюватися погляд на саме свято.
Спочатку Пасху вважали днем смутку й посту на честь Христової смерті, а тепер хотіли поєднати з нею радісну річницю Його світлого Воскресіння, що не сумісне зі смутком, ані з постом.
Більшість християн стало святкувати Пасху Христового Воскресіння в неділю, але деякі християнські громади, передусім у Малій Азії, вперто святкували Пасху разом із іудеями 14 Нісана, першого весняного місяця. Від 14 Нісана ті громади названо “квартодецімані”, що значить “чотирнадцятники”.
Собор у Нікеї (325) припинив ці тривалі і болісні суперечки. Він вирішив, що всі християни мають святкувати празник Пасхи того самого дня: що не можна йти за іудейським звичаєм, а треба святкувати Пасху в неділю, після першої повені місяця, після весняного рівнодення.
У IV-V ст. святкування празника Пасхи продовжується з одного дня на цілий тиждень, який зветься “світлим тижнем” на противагу до тижня перед Великоднем, що має назву “Великого”, або “Страсного”.
У збірнику церковних законів під назвою Апостольські постанови, які були написані в Сирії близько 380 року, але мали б походити з апостольських часів, про світлу седмицю кажуть так: “Через цілий великий і наступний по нім тиждень хай слуги не працюють, бо той — це тиждень мук, а цей — це тиждень Воскресіння, і треба слухати наук” (VIII, 33).
Імператор Феодосій Великий († 395) скасував ведення судових розправ, а імператор Феодосій Молодший († 450) заборонив театральні й циркові вистави на час усієї світлої седмиці. В Єрусалимі найбільш урочисті були перші три дні Пасхи, що Східна Церква практикує і сьогодні.
Шостий Вселенський Собор (691) у справі святкування світлого тижня вирішив: “Від святого дня ВоскресінняХриста нашого Бога до нової неділі (тобто до Фоминої неділі) вірні повинні цілий тиждень безнастанно перебувати у святих церквах, у псалмах, і співах, і піснях духовних, радіти й торжествувати в Христі, уважно слухати читання Святого Письма та брати участь у святих Тайнах, бо таким чином разом з Христом воскреснемо й разом прославимося.
Тому в ці дні не можна влаштовувати ні кінських перегонів, ані інших публічних видовищ” (Правило 66).
З богослужінь свята Великодня на особливу увагу заслуговує пасхальна утреня, яку можна б назвати величним гімном прослави Христа-Переможця. її авторство приписують великому богослову Східної Церкви й великому митцеві слова — святому Іоану Дамаскину (к. 676 — к. 749).
Ймовірно, що вона укладена на основі пасхальних проповідей святих Отців — Григорія Богослова, Григорія Ниського й Іоана Золотоустого. Зміст воскресної утрені глибоко-догматичний, форма високо-поетична, тон дуже радісний і переможний.
Пасхальна утреня це вершина поезії й унікальне явище в церковній літературі Східної Церкви. У ній присутнє багатство гарних поетичних зворотів, образів, порівнянь і символів.
Над глибоким змістом і поетичною формою великодньої утрені ввесь час домінує тріумфально-переможний тон святої, неземної і вічної радості, що випромінює на нас з кожного ірмоса, тропаря чи стихири.
Тут переживаємо ту повноту радості з Христового Воскресіння, що її святий Григорій Богослов у своїй пасхальній бесіді так описує: “Вчора я розпинався з Христом, сьогодні прославляюся з Ним.
Вчора я вмирав з Ним, сьогодні оживаю з Ним.
Вчора я погребався з Ним, сьогодні воскресаю з Ним”.
У Христовій перемозі все бере участь: небо, і земля, і пекло. Усе закликає нас до радості. Та небесна радість охоплює усю людину й усі її почування.
Великдень дає нам незаперечний доказ його божества Ісуса Христа. Коли фарисеї і книжники домагалися від Христа знаку, що Він Божий Син, то Він їм відповів, що не дістануть іншого знаку, як знак пророка Йони: “Як Йона був у середині кита три дні і три ночі, так буде Син Чоловічий у лоні землі три дні і три ночі” (Мт. 12, 40). І так сталося. Третього дня після Його смерті наступило світле Воскресіння.
Христове Воскресіння — це фундамент нашої віри. Яке б значення мала Христова наука, якщо б так часто Ним передбачене Воскресіння не сповнилося?
Апостоли, проповідуючи святе Євангеліє, часто покликуються на Христове Воскресіння, як на найсильніший доказ правдивості науки Христа. “А коли Христос не воскрес, — каже святий Павло, — то марна проповідь наша, то марна й віра ваша… Але ж Христос таки справді воскрес із мертвих, первісток померлих” (1 Кор. 15, 14 і 20). Тому правда про Христове Воскресіння і християнська релігія є нерозривними.
Великдень — це певна запорука нашого Воскресіння для щасливого вічного життя. Як Христос воскрес, так і ми колись воскреснемо для нового світлого й вічного життя.
Сам Христос запевняє нас: “Бо надходить час, коли всі, хто у гробах, голос Його [Сина Божого] вчують, і вийдуть ті, що чинили добро, на Воскресіння життя. А ті, що зло чинили, — воскреснуть на суд… Така бо воля мого Отця, щоб кожен, хто Сина бачить і вірує в Нього, жив життям вічним і щоб я воскресив його останнього дня” (Йо. 5, 28-29 і 6, 40).
Христове Воскресіння відбулося дуже рано в неділю третього дня після Його смерті. З того часу в Церкві існує дуже давній звичай, який нагадує, що пасхальний піст закінчується в суботу вночі, а воскресні торжества починаються опівночі, невдовзі після неї, або на світанку.
Через те, що не було одної практики по всіх Церквах, Шостий Вселенський Собор (691) постановив: “Вірні, що проводять дні спасенних страстей у пості, молитві і скрусі серця, мають закінчувати піст посеред ночі після Великої суботи, тому що божественні євангелисти Матфей і Лука, перший словами “після вечора суботи” (28, 1), а другий словами “рано-вранці” (24, 1) вказують на глибоку ніч” (Правило 89).
Пасхальні торжества починаються обходом довкола церкви під супровід дзвонів. Цей обхід є символом ходу жінок-мироносиць вранці у неділю до Господнього гробу.
Після обходу, перед зачиненими дверима церкви, наче перед запечатаним Божим гробом, починається воскресна утреня.
Тут перший раз чуємо радісне: “Христос воскрес із мертвих… “, — і при співі тієї ж пісні священик хрестом відчиняє двері церкви на знак, що Христова смерть відчинила нам двері до неба.
У найдавніших наших уставах сказано, що в кінці воскресної утрені під час співу стихир Пасхи при словах “і друг друга обіймемо” відбувалося взаємне цілування, яке в нас називали “христосуванням”. Люди взаємно вітаються: “Христос воскрес! — Воістину воскрес!”.
Великодній привіт “Христос воскрес” перший раз злетів з уст ангела до жінок-мироносиць при Господньому гробі.
Цей радісний привіт уже сотні-сотні років живе у нашому народі впродовж цілого пасхального часу. Цим привітом ми висловлюємо великодню радість і визнаємо нашу віру в Христове й наше Воскресіння.
Упродовж цілого Світлого тижня святі двері в іконостасі залишаються увесь час відчиненими на знак того, що Христос своїм Воскресінням відчинив нам двері Божого Царства, як це співаємо в пасхальному каноні: “… Отворив Ти нам райські двері” (Шоста пісня).
У день Пасхи на святій Літургії, після заамвонної молитви, відбувається благословення артоса. Артос з грецької означає “хліб”, — і є символом хліба вічного життя — Господа нашого Ісуса Христа.
На артосі видно ікону Воскресіння. Артос цілий Світлий тиждень стоїть на престолі або на тетраподі.
У Світлу суботу після спеціальної молитви його роздроблюють і роздають вірним.
У період П’ятидесятниці, а саме від празника Пасхи аж до празника Сходження Святого Духа, на знак воскресної радості не робимо поклонів, не стаємо на коліна.
Нікейський Собор (325 р. ) проголосив: “Тому що деякі стають на коліна в дні Господнім і в днях П’ятидесятниці, то для однообразності у всіх єпархіях, ухвалив Собор, щоб у тому часі приносити Богові молитви стоячи” (Правило 20).
Подібне рішення має також Шостий Вселенський Собор у 90 правилі.
У нашого народу є звичай на Великдень благословляти їжу. Після довгого посту свята Церква дозволяє усяку їжу, для того щоб вірні разом із духовною радістю мали під час великодніх свят і радість від земних дарів.
Тому вона їх благословить і звільняє від посту на цілий Світлий тиждень. Благословення пасхальної поживи відбувається урочисто звичайно після святої Літургії на церковному подвір’ї.
Шкаралупу зі свячених яєць, кришки чи кістки в нас не викидають на сміття, а закопують або в городі, або на полі, щоб і землі дати свяченого.
З благословенням великодніх пасок пов’язані наші славні крашанки й писанки, які мають давнє походження.
У давніх народів був звичай, за яким перед особою, що займала високе становище в суспільстві, не можна було з’являтися перший раз без дару. Побожне передання каже, що Марія Магдалина, проповідуючи Христову науку, зайшла у двір римського імператора Тиверія, дала йому в дар червону крашанку зі словами: “Христос воскрес!”, і лише тоді почала свою проповідь. За її прикладом пішли інші християни й почали в день празника Пасхи обдаровувати один одного крашанками чи писанками.
Отже, яйце відіграє таку роль у великодніх звичаях тому, що воно стало символом Христового Воскресіння. Як з мертвої шкаралупи яйця родиться нове життя, так і Ісус Христос вийшов із гробу до нового життя.
Червона крашанка є символом нашого спасення через Кров Ісуса Христа. З крашанками й писанками пов’язані різні забави дітей та дорослих на Великдень.
Колись давно у наших пращурів був звичай розкладати вогні у великодню ніч, щоб привітати весну й весняне сонце. За християнською релігією вони були символом вогнів, що їх розкладали воїни, які стерегли Божий гріб, та символом привітання Сонця Правди — Воскреслого Христа.
З багатющого скарбу нашої релігійної й культурної традиції ми згадали тільки дещо, але уже це свідчить про глибоку віру, любов до свого обряду, традиції та про високу культуру духа нашого народу.
“Багатство й цінність наших обрядових звичаїв, — каже проф. С. Килимник, — нашого фольклору є велетенське.
Нам можуть позаздрити найкультурніші народи світу. Ці скарби високої культури нашого минулого віддзеркалюють наше національне обличчя і є справжніми свідками споконвічного прагнення нашого народу до волі, удосконалення, краси й Світла” (цит. твір, с. 97).
http://blyzhchedoboga.com.ua/velykden-voskresinnia-gospodnie/