Євангеліє вiд Iвана 12: 1-18
1 Ісус же за шість день до Пасхи прибув до Віфанії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих.
2 І для Нього вечерю там справили, а Марта прислуговувала. Був же й Лазар одним із тих, що до столу з Ним сіли.
3 А Марія взяла літру мира, з найдорожчого нарду пахучого, і намастила Ісусові ноги, і волоссям своїм Йому ноги обтерла… І пахощі мира наповнили дім!
4 І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що мав Його видати:
5 Чому мира оцього за триста динарів не продано, та й не роздано вбогим?
6 А це він сказав не тому, що про вбогих журився, а тому, що був злодій: він мав скриньку на гроші, і крав те, що вкидали.
7 І промовив Ісус: Позостав її ти, це вона на день похорону заховала Мені…
8 Бо вбогих ви маєте завжди з собою, а Мене не постійно ви маєте!
9 А натовп великий юдеїв довідався, що Він там, та й поприходили не з-за Ісуса Самого, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих.
10 А первосвященики змовилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти,
11 бо багато з юдеїв з-за нього відходили, та в Ісуса ввірували.
12 А другого дня, коли безліч народу, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус,
13 то взяли вони пальмове віття, і вийшли назустріч Йому та й кричали: Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я! Цар Ізраїлів!
14 Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано:
15 Не бійся, дочко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи на ослі молодому!
16 А учні Його спочатку того не зрозуміли були, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому.
17 Тоді свідчив народ, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гробу, і воскресив його з мертвих.
18 Через це й зустрів натовп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо.
Чого навчає нас свято Входу Господнього в Єрусалим
В iм’я Отця, i Сина, i Святого Духа!
Дорогi браття i сестри!
Сьогоднi православні християни усього світу святкують урочистий вхiд Господа нашого Iсуса Христа в Єрусалим.
Не раз i ранiше Христос приходив до Єрусалима, не раз довкола Нього гуртувалися маси людей, що приходили послухати Його повчання та зцiлятися вiд своїх недуг, але такої урочистостi, такої піднесеності пiд час попереднiх завiтань Христа до Єрусалима не було.
Чому цей вхiд був таким урочистим i чим вiн вiдрiзняється вiд урочистих входiв царiв i великих полководцiв сивої давнини?
Коли порiвняємо вхiд в Єрусалим Христа з входом царiв i римських полководцiв пiсля їхнiх перемог, то побачимо разючу і безмежну рiзницю.
Царi i полководцi в’їжджали до своїх столиць пiсля перемог на розкiшних колiсницях, що сяяли золотом, на баских конях, що гарцювали на дорозі. До цiєї зустрiчi вони встилали дорогу тисячами вбитих на вiйнi людей, проливали рiки людської кровi. Навколо них рухалися легiони вiйська з усякою зброєю, а за ними – сотнi полонених рабiв у кайданах. Це була дiйсна урочистiсть, яка наводила трепет i жах на весь оточуючий народ.
А якою була урочистiсть входу в Єрусалим Господа нашого Iсуса Христа? Вiн їхав на ослицi, яку Його ученики взяли у селян. Великий натовп людей супроводжував Його.
Люди встилали дорогу Ісусу Христу гiллям з дерев та одягом. В руках люди тримали пальмовi гiлки. В цiй урочистостi брали участь і дiти, якi нiчого не боялись, а тiшились, славлячи Христа.
У цих двох видах урочистих входiв загальним було те, що i царiв та полководцiв, i Христа Спасителя народ зустрiчав як переможцiв. Лише в цьому була спiльнiсть мiж ними, а в усьому iншому – суттєва рiзниця.
Полководцi-переможцi сiяли смерть i проливали людську кров, а Христос подолав смерть, воскресивши чотириденного мерця – Лазаря. Там славили за смерть, а тут кричали: “Осанна Сину Давидовому!” – за повернення життя.
Про тi урочистi царськi входи люди давно вже забули, i лише iсторiя згадує про них, як про жахливi i жорстокi подiї минулого, а зовнi скромний вхiд Христа Спасителя не забувається вже протягом майже двох тисячолiть, i кожного року дає християнам велику втiху i надiю.
Урочистий вхiд Iсуса Христа був зовнiшньо бiдним, але безмежно багатим за своїм внутрiшнiм змiстом. Цей внутрiшнiй змiст Христового входу в Єрусалим, що має вiчне значення, робить його вiчно живим.
У чому внутрiшнiй змiст урочистого входу Христа?
Господь їхав на страждання, їхав на Голгофу з такою урочистiстю, з якою пiсля перемог царi їхали у свої царства.
Христос в’їжджав у Єрусалим не для того, щоб Йому служили, а для того, щоб послужити людям i вiддати Свою душу за спасiння свiту.
Христос iшов у Єрусалим не як Владика Всесвіту, а як останнiй слуга людей. Нi краплi людської кровi не пролив Христос Своїм входом, жодної людської душi не погубив, а навпаки – йшов у Єрусалим пролити Свою кров за очищення наших грiхiв i всього свiту.
Вхiд Iсуса Христа залишається назавжди величним, тому що цей вхід мав не полiтичне значення, а релiгiйне, не тимчасове, а вiчне.
Релiгiйне значення входу Ісуса Христа до Єрусалиму полягає в тому, що Христос iшов визволити людськi душi вiд грiха i смертi. Тому це свято вiчно близьке кожнiй людинi i нiколи не забудеться, поки люди житимуть на землi.
Христос урочисто йшов у Єрусалим на страждання i смерть. Як людина, Христос боявся страждань i смертi, але Вiн перемiг їх, i тим самим змiнив погляд християн на страждання i смерть.
Коли ми звернемося до двотисячолiтньої iсторiї християнства, то побачимо, що Церква була мiцнiшою i чистiшою пiд час гонiнь.
Можна сказати, що своїми стражданнями i мученицькими смертями християни перших вiкiв перемогли як язичництво, так i Римську iмперiю з її рабством i численними моральними пороками.
I у ХХ ст., за часiв державного атеїзму i всiляких переслiдувань i гонiнь, Церква була сильною, хоч i не дуже численною.
У 20-тi i 30-тi роки ХХ столiття Церква дала свiтовi безлiч мученикiв за вiру Христову i тим очистила сама себе вiд грiхiв попереднiх столiть.
Гонителi Церкви боялися мучеництва християн. Вони нi перед чим не тремтiли так, як перед готовнiстю християн iти на страждання i смерть. I все це завдяки тому, що наш Господь Iсус Христос Своїми стражданнями i смертю перемiг як страждання, так i смерть.
Апостолу Павлу, який страждав, Господь сказав: “Досить для тебе благодатi Моєї, бо сила Моя виявляється в немочi ” (2 Кор. 12, 9).
У релiгiйному життi страждання, переслiдування i гонiння мають важливе значення, бо вони очищають як людину, так i Церкву вiд грiховних нашарувань.
Як золото очищається вогнем, так душа людська очищається вiд грiхiв стражданням.
Коли люди звертаються до Бога, до Церкви, до вiри?
У часи лихолiть, в часи тих чи iнших страждань людини. Ми згадуємо про Бога тiльки тодi, коли болить душа, коли не маємо нi вiд кого допомоги.
А в часи благоденства ми забуваємо, що Бог iснує. Багато хто з нас, досягши добробуту, думає, що Бог не потрiбен, що нiбито можна прожити добре i без вiри в Бога. Тим самим ми самi на себе накликаємо страждання.
Вiдсутнiсть страждань часто штовхає нас на хибний спосiб життя.
Нам потрібно бути вiрними Богу – як в часи благоденства, так i в часи випробувань. Кого любить Бог, того Вiн i карає. Так само, як i батьки карають дiтей, бо вони їх люблять i хочуть, щоб дiти були кращими за них.
Сьогоднiшнє свято нагадує нам, що Христос iшов урочисто на страждання i смерть. Вiн дав i нам благодать перемагати страждання.
Що означає гілля верби?
Гiлля верби, яке ми тримаємо в руках у це свято, нагадує нам про те, що життя перемагає. Якщо воно перемагає в рослинi, то тим бiльше – в людинi, бо людина незрiвнянно цiннiша за рослину.
Якщо Бог турбується про життя рослин i тварин, то чи не набагато бiльше Вiн любить людину?
Заради спасiння кожного з нас Господь наш Iсус Христос вiддав Себе на страждання i смерть.
Йому слава, честь i поклонiння на вiки вiкiв. Амiнь!
Завдання для духовного розвитку
Прочитайте Євангеліє від св. Апостола Євангелиста Iвана 12: 1-18 і поміркуйте над запитаннями.
Чому вхiд Ісуса Христа до Єрусалиму був таким урочистим i чим вiн вiдрiзняється вiд урочистих входiв царiв i великих полководцiв сивої давнини?
А якою була урочистiсть входу в Єрусалим Господа
нашого Iсуса Христа?
У чому внутрiшнiй змiст урочистого входу Ісуса Христа до Єрусалиму?
Коли зазвичай люди звертаються до Бога, до Церкви, до вiри?
Що означає гілля верби?