НЕДІЛЯ ВЗАЄМНОГО ПРОЩЕННЯ
(Мф. 6, 14-21)
14 Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець.
15 А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших.
16 А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою!
17 А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий,
18 щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно.
19 Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають.
20 Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть.
21 Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!
В iм’я Отця, i Сина, i Святого Духа!
Дорогi у Христі браття i сестри!
Сьогоднi, напередодні Великого посту – “день прощення”, день, у який Церква встановила правило людям прощати одне одному образи.
Що означає «прощати»?
Простити означає вибачити кривдника. У Біблії грецьке слово, що перекладається як «прощати», буквально означає «відпускати». Це так, наче людина не вимагає повернення боргу від боржника.
Ісус використав це порівняння, коли вчив своїх послідовників молитися: «Прости нам гріхи наші, бо й ми прощаємо кожному, хто нам заборгував» (Луки 11:4). Ісус прирівняв прощення до скасування боргу також у прикладі про немилосердного раба (Матвія 18:23—35).
Ми прощаємо інших, коли відпускаємо образу і не вимагаємо компенсації за біль чи втрату, яких зазнали. Біблія вчить, що до прощення нас має спонукувати безкорислива любов, адже вона «не веде лічби образам» (1 Коринфян 13:4, 5).
Християни передусім повиннi показувати приклад прощення іншим, припиняти ворожнечу мiж собою, прощати образи і жити в повазі і любові.
Благочестивi люди зазвичай дотримуються цього звичаю.
Чому Свята православна Церква встановила день прощення напередоднi Великого посту?
Великий піст – важливий період у житті православного християнина. Це час покаяння перед людьми і Богом, час прощення образ іншим людям, час духовного очищення лікування і розвитку.
Особливий день прощення Свята Церква установила на пiдставi повелiння Господнього. Наш Спаситель, Ісус Христос, сказав: “Якщо ви прощатимете людям провини їхнi, то простить i вам Отець ваш Небесний.
А коли не будете прощати людям провин їхнiх, то i Отець ваш не простить вам провин ваших” (Мф. 6, 14-15).
Отже, під час Великого посту всi ми повиннi очистити свої душi вiд накопичених грiхiв.
А для цього нам потрiбно зi смиренням каятися перед людьми, щиро молитися i просити Господа простити нам нашi грiхи.
Молитва не може бути почутою Богом, якщо в нашій душi палають ненависть i злоба дло інших людей.
Тому Ісус Христос попереджає таких горе богомольцiв.
Вiн говорить: “Коли ти принесеш дар твiй до жертовника i там згадаєш, що брат твiй має щось проти тебе, залиш там дар твiй перед жертовником i пiди перше помирися з братом твоїм, i тодi прийди i принеси дар твiй” (Мф. 5, 23-24).
Як бачимо, без взаємного примирення між людьми Господь не благоволить до наших молитов.
Звернiмо увагу, Ісус Христос говорить: “Пiди перше помирися”. Для нашої гордостi тяжко буває смирити себе. Але це необхiдно зробити.
Багато хто з нас не надає цьому належного значення.
Маючи злобу проти своїх ближнiх, ми є нерідко формально віруючими людьми: молимося Богу, ходимо до храму, приймаємо Святi Тайни, роздаємо милостиню, чинимо iншi добрi дiла i думаємо, що так воно i повинно бути: злоба – злобою, а добро – добром; одне одному не заважає.
Такi вiруючi глибоко помиляються.
Вiд людей, які тримають у своєму серцi ненависть i злобу, Господь не приймає молитву; Вiн вiдкидає їхню милостиню, а їх самих не прощає до того часу, доки вони не викинуть iз своєї душi зло i не заспокоять її.
Якщо образа стискає наше серце, згадаймо про Христа i про Його рани й розсудімо, що наш бiль незначний у порiвняннi зi стражданнями Владики Христа; i тодi, нiби водою, погасимо свою скорботу.
I якщо лукава думка свердлить наш розум i постiйно твердить, що кривдник не заслуговує прощення, згадаймо Iсуса Христа. Хiба Вiн не достойний того, щоб з любовi до Нього ми простили людину, яка образила нас?
Блаженний той, хто разом зi святим Григорiєм Нисським може сказати: “Господи! Роби зi мною, що я роблю.
Я мiг би помститися за себе, але не мщу, не мсти i Ти.
Я попередив мого ворога, примирившись з ним, попередь мене i Ти Своєю благодаттю. Я забув зло, яке вiн менi заподiяв, забудь i Ти мої грiхи. Я люблю його, як любив i ранiше, коли вiн не ображав мене, люби i Ти, Боже, якщо я коли-небудь ображу Тебе. Обходься зi мною так, як я обходжусь з ним. Я зробив те, що Ти повелiв, роби i Ти те, що обiцяв. Прощайте, то i вас прощатимуть”.
Християнин повинен пам’ятати, що перш нiж просити у Бога прощення, треба самому навчитися прощати.
З якою совiстю скажемо ми: “Отче наш,.. прости нам провини нашi, як i ми прощаємо винуватцям нашим”? Або з яким усвiдомленням промовимо: “Господи, помилуй”, коли самі не можемо милувати?
З приводу такого духовного ослiплення преподобний авва Iсайя говорить: “Марнi молитви i подвиги людини, котра має в серцi злобу на ближнього”.
А iнший великий подвижник благочестя святий Iсаак про марнiсть молитви злопам’ятного вчить: “Молитва злопам’ятного – сiвба на каменi… Бути злопам’ятним i молитися означає те саме, що сiяти на морi й очiкувати жнив”.
Який може бути пiст, яке може бути свято там, де панують ворожнеча i злоба?
Якщо християнин живе в розбратi з християнами, то яке може бути у нього єднання з Христом?
Хто не може називатися миролюбною людиною, той не може називатися i сином Божим.
А Господь сказав: “Блаженнi миротворцi, бо вони синами Божими назвуться” (Мф. 5, 9). Правду кажучи, там, де немає миру, там немає i Бога.
Злопам’ятнiсть, як черва, смокче наш душу i перетворює храм Святого Духа на вертеп розбiйникiв.
Авва Євагрiй нагадує всiм, хто хоче жити побожно, що злопам’ятнiсть спустошує душу: “Сильний вiтер розганяє хмари, а злопам’ятнiсть – добрi почуття з душi”.
Преподобний же Єфрем Сирiн про це образно говорить так: “Той, хто зберiгає в душi своїй злопам’ятнiсть, подiбний до того, хто зберiгає вогонь у соломi… або вигрiває гадюку в пазусi”.
Апостол Петро вчить нас: “Не платiть злом за зло або лихослiв’ям за лихослiв’я” (1 Пет. 3, 9). І продовжує: “Нiкому не вiдплачуйте злом за зло” (Рим. 12, 17).
Головний сенс заповiдi не вiдплачувати злом за зло полягає в тому, що злом неможливо перемогти зло, навпаки, дiючи в такий спосiб, людина примножує зло.
Образа, заподiяна у вiдповiдь на образу, не тiльки не припиняє ворожнечi i не зупиняє подальшого її розвитку, а ще бiльше посилює конфлiкт.
У кому було досить зла, щоб завдати образу, в тому, цiлком iмовiрно, знайдеться ще більше зла, щоб вiдповiсти на взаємну образу.
Таким чином, виникає цiла низка образ. I оскiльки той, хто вiдплачує за образу, намагається якнайбiльше досадити своєму суперниковi, то подальша боротьба, як правило, буває ще бiльш тяжкою i нищiвною.
Ось чому апостол Павло, застерiгаючи, сказав: “Коли ж ви один одного гризете i з’їдаєте, стережiться, щоб не знищили ви один одного!” (Гал. 5, 15).
Усiм вiдомо, що вогонь не можна погасити олiєю, як не можна погасити й iскру, дмухаючи на неї.
Навпаки, в обох випадках вогонь розгоряється сильнiше, i чим бiльше пiдливати масла у вогонь, тим полум’я стає бiльшим. Так само буває й з ворогуючими людьми.
Чим далi вони знаходяться вiд примирення, тим мiцнiше твердне їхня злiсть i тим бiльшою ненавистю дихають вони один проти одного. I часто все закiнчується повним виснаженням i знесиленням обох сторiн.
Чи означає це, що зi злом не слiд боротися? Звичайно ні.
Християни повиннi боротися зi злом завжди i постiйно.
Однак боротися треба не з тим, хто згрiшив, а з грiхом. Народна мудрiсть говорить: “З людьми мирись, а з грiхом борись”.
Про людей, якi згрiшають, слiд думати, що вони скорiше духовно слабкi, нiж злi. Бiльша частина людських порокiв – це прояв людської немочi, вiдсутнiсть доброї волi, нестача сили духу.
Як же боротися зi злом? Господь наш Iсус Христос заповiдав боротися зi злом – добром. Вiн не тiльки так вчив, а й Своїм прикладом показував нам, як ми повиннi чинити.
Коли на судi у Пилата лихословили на Христа, Вiн нiкого не лаяв. I коли висiв на хрестi й з усiх бокiв чув хулу, Господь молився за Своїх розпинателiв: “Отче, прости їм, бо не вiдають, що чинять” (Лк. 23, 34).
Повторюючи заповiдь Спасителя, апостол Павло говорить: “Не бувай переможений злом, а перемагай зло добром” (Рим. 12, 21).
Святi отцi подвижники на своєму особистому досвiдi вiдчули цю боротьбу i на повчання залишили нам багато порад.
Так, наприклад, авва Пимен говорить: “Зло нiяким чином не знищує зла; а тому, якщо хто зробив тобi зло, ти роби йому добро, щоб добром знищити зло… Вiднiмiть у ворогуючого новi аргументи до ворожнечi, i попередня його ворожнеча мало-помалу ослабне, припиниться i забудеться”.
А авва Iсайя радить: “Якщо почуєш, що хто-небудь на тебе лихословив, i потiм зiйдетесь з ним у якому-небудь мiстi або вiн до тебе прийде, – прийми його доброзичливо i з веселим обличчям i, згадавши про те, що чув, не питай: для чого так говорив?
Бо написано в притчах: “Розсудливий приховує образу” (Притч. 12, 16).
Хiба не полюбили б ми таку людину, якiй ми завдали образи, а вона великодушно простила її? Робімо i ми так само, щоб здобути собi повагу вiд ворогiв своїх”.
Святi отцi вмiли здобувати користь для душi i вiд ворогiв. Наприклад, новий друг настiльки любить нас, що не бачить усiх наших недолiкiв.
Але поставмо себе перед своїм ворогом, i нiхто краще за нього не змалює наших слабкостей.
Ворог пильно стежить за нашими недолiками.
Вiн не пропустить жодного нашого прорахунку i опише їх, не зменшуючи нашої провини.
Тому треба слухати свого ворога уважно i спокiйно, i тодi ворог допоможе нам звiльнитися вiд багатьох недолiкiв.
Святi отцi часто порiвнюють ворогiв з дiєю отрути. Багато отрут, хоч вони i шкiдливi та смертоноснi самi по собi, використовують iнодi для лiкування хвороб.
Так i нашi вороги, якими б вони не були злими, а проте можуть справляти спасенний вплив на нашi духовнi хвороби.
Таким чином, наш ворог може принести нам велику користь, хоча його справжнi намiри – заподiяти нам зло.
Прислухаймося ж до слiв св. Iоана Золотоустого: “Улюбленi, нi про що не дбатимемо так, як про те, щоб бути вiльними вiд гнiву i примирити з собою тих, хто вороже ставиться до нас: бо нi молитва, нi пiст, нi прилучення до таїнств, нi щось iнше подiбне не в змозi буде захистити нас у день суду, якщо ми пам’ятатимемо зло; не погрiшить тому той, хто називає цей грiх найтяжчим з усiх грiхiв. Нi вiд чого так не вiдвертається Бог, як вiд людини злопам’ятної i такої, що зберігає гнiв”.
Чого прощення не означає.
• Прощати не означає дивитися крізь пальці на чиюсь провину. Біблія засуджує людей, які вважають, що злі вчинки нікому не шкодять або є цілком прийнятними (Ісаї 5:20).
• Прощати не означає робити вигляд, ніби нічого не сталося. Бог простив царю Давиду серйозні гріхи, але не захистив царя від їхніх наслідків. Більш того, Бог подбав, щоб про Давидові гріхи було записано в Біблії і щоб вони донині служили нагадуванням (2 Самуїла 12:9—13).
• Прощати не означає дозволяти комусь егоїстично нас використовувати. Уявіть, що ми позичили гроші якійсь людині, але вона витратила їх і не може повернути вам борг. Їй дуже прикро, і вона сильно вибачається перед вами. Тоді ми вирішуємо простити їй, не тримати на неї образи і не згадувати їй цю провину. Можливо, ми навіть вирішуємо скасувати борг. Проте ми можемо постановити більше не позичати цій людині грошей (Псалом 37:21; Прислів’я 14:15; 22:3; Галатів 6:7).
• Прощати не означає вибачати, якщо для цього немає вагомих підстав. Бог не прощає людям, які грішать свідомо й умисно і які не хочуть визнавати своїх помилок, змінювати поведінку та вибачатись перед тими, кому завдали шкоди (Прислів’я 28:13; Дії 26:20; Євреїв 10:26). Такі нерозкаяні грішники стають ворогами Бога, тож Він не вимагає, щоб ми прощали тих, кого він не простив (Псалом 139:21, 22).
А що, коли хтось повівся з нами жорстоко і не хоче вибачитись або навіть визнати свою вину?
Біблія радить: «Відкинь гнів і залиши лють» (Псалом 37:8). Хоча у нас може не бути підстав для прощення, не дозволяймо гніву поглинути нас. Покладімося на Бога, який обов’язково притягне кривдника до відповідальності (Євреїв 10:30, 31). А в майбутньому Бог подбає про те, щоб душевний біль чи почуття образи, які гнітять нас сьогодні, зникли назавжди (Ісаї 65:17; Об’явлення 21:4).
Прощати не означає вибачати тоді, коли насправді немає підстав ображатись. Іноді, замість того щоб вибачати когось, хто начебто нас образив, нам слід визнати, що насправді у нас немає вагомої підстави ображатись. У Біблії сказано: «Не поспішай ображатись, бо образа є ознакою безглуздого» (Екклезіаста 7:9, примітка).
Поради, які допоможуть нам прощати інших
1. Пам’ятаймо, що означає прощати. Прощення не означає дивитись крізь пальці на провину чи робити вигляд, ніби нічого не сталося. Простити означає просто «відпустити» образу.
2. Усвідомимо, яку користь приносить нампрощення. Якщо ми позбудемось гніву та образи, це позитивно вплине на наше здоров’я, допоможе нам зберігати спокій і відчувати більше радості (Прислів’я 14:30; Матвія 5:9). А щонайважливіше, коли ми прощаєте інших, Бог прощатиме і нам (Матвія 6:14, 15).
3. Будьмо співчутливі. Ми всі недосконалі (Якова 3:2). Кожен з нас цінує, коли хтось пробачає наші помилки. Тому ми теж повинні вибачати провини інших (Матвія 7:12).
4. Будьмо розсудливі. Якщо підстава для образи є незначною, варто послухатись біблійної поради: «Продовжуйте терпіти… одне одного» (Колоссян 3:13).
5. Діймо швидко. Не дозволяймо гніву розпалитися і постараймо якомога швидше позбутися образи.
Напередоднi Великого посту i я, ваш пастир, прошу простити мене, в чому я згрiшив перед вами: дiлом, словом, помислами i всiма моїми почуттями.
Бог благодаттю i людинолюбством нехай простить i помилує всiх нас.
Амiнь!
ПОРАДИ ДЛЯ САМОАНАЛІЗУ ДО ДУХОВНОГО ЗРОСТАННЯ
Прочитайте вірші з сьогоднішнього ЄВАНГЕЛІЯ
Що означає слово «прощати»?
Чому важливо і корисно прощати іншим людям?
Знайдімо в тексті, що говорив про прощення Ісус Христос, апостол Павло, інші угодники Божі. Пороздумуймо на цими словами.
Зробімо аналіз свого власного сумління і очистімо його з допомогою прощення.
1) У чому ми завинили перед нашами домашніми, рідними, близькими, сусідами, іншими людьми? Наберімося мужності і попросімо у них пробачення.
2) У чому ми завинили перед Богом? Покаймося перед Богом у наших гріхах.
Відчуймо полегшення від прощення і покаяння.