Віра людини породжує неможливе: зцілення біснуватого
Недiля 4-та посту (Мк. 9, 17-31)
17 І Йому відповів один із натовпу: Учителю, привів я до Тебе ось сина свого, що духа німого він має.
18 А як він де схопить його, то об землю кидає ним, і він піну пускає й зубами скрегоче та сохне. Я казав Твоїм учням, щоб прогнали його, та вони не змогли.
19 А Він їм у відповідь каже: О, роде невірний, доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його!
20 І до Нього того привели. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися піною…
21 І Він запитав його батька: Як давно йому сталося це? Той сказав: Із дитинства.
22 І почасту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!
23 Ісус же йому відказав: Щодо того твого коли можеш, то тому, хто вірує, все можливе!
24 Зараз батько хлоп’яти з слізьми закричав і сказав: Вірую, Господи, поможи недовірству моєму!
25 А Ісус, як побачив, що натовп збігається, то нечистому духові заказав, і сказав йому: Душе німий і глухий, тобі Я наказую: вийди з нього, і більше у нього не входь!
26 І, закричавши та міцно затрясши, той вийшов. І він став, немов мертвий, аж багато-хто стали казати, що помер він…
27 А Ісус узяв за руку його та й підвів його, і той устав.
28 Коли ж Він до дому прийшов, то учні питали Його самотою: Чому ми не могли його вигнати?
29 А Він їм сказав: Цей рід не виходить інакше, як тільки від молитви та посту.
30 І вони вийшли звідти, і проходили по Галілеї. А Він не хотів, щоб довідався хто.
31 Бо Він Своїх учнів навчав і казав їм: Людський Син буде виданий людям до рук, і вони Його вб’ють, але вбитий, воскресне Він третього дня!
В iм’я Отця, i Сина, i Святого Духа!
Дорогi браття i сестри!
Одного разу до Iсуса Христа, Якого як завжди оточувало багато людей, пiдiйшов чоловiк i привiв з собою сина, одержимого злим духом нiмоти i глухоти. Батько прийшов до Ісуса Христа з намiром отримати допомогу для свого страдника. Чоловік жалiвся Iсусу Христу на Його ученикiв, що вони не виконали його прохання і не змогли вигнати бiса з його сина.
“Учителю, – говорив батько, – я привiв до Тебе сина мого, що має духа нiмого. Де тiльки нападе на нього, кидає його на землю, i вiн пускає пiну, i скрегоче зубами своїми, i цiпенiє. Я казав ученикам Твоїм, щоб вигнали його, та вони не змогли” (Мк. 9, 17-18).
Ісус Христос Спаситель при всiй Своїй лагiдностi прогнiвався на таке невiр’я i сказав: “О роде невiрний, доки буду з вами? Доки буду терпiти вас?” (Мк. 9, 19). Але тут же пожалiв i страдника-сина, i нещасного батька i сказав: “Приведiть його до Мене”.
I привели хлопця до Нього. Як тiльки бiснуватий побачив Його, дух стряснув його; вiн упав на землю i валявся, пускаючи пiну (Мк. 9, 19-20). Наблизившись до Сина Божого, злий дух своїм падiнням на землю невiльно виявив Йому свою покору.
Отже, у душі батька панувало невір’я. Вiн пiдiйшов до Господа не з молитвою i вiрою в Його всемогутнiсть, як колись вчинив римський сотник, благаючи зцiлити його слугу, а з сумнівами i невiрою. “Якщо можеш, – говорив батько Сину Божому, – допоможи нам, змилосердься над нами” (Мк. 9, 22). Як бачите, батько сумнiвався в Iсусi Христi, тому й сказав: “якщо можеш”.
Господь Iсус Христос вирiшив ранiше нiж вигнати злого духа з сина зцiлити душевну хворобу батька. Спаситель сказав батьковi: “Якщо хоч трохи можеш вiрувати, все можливе вiруючому” (Мк. 9, 23). I ось ранiше невiруючий батько зi сльозами на очах вигукнув перед усiм народом: “Вiрую, Господи! Допоможи моєму невiрству” (Мк. 9, 24). Тiльки пiсля сповiдання перед Богом вiри Господь промовив Своє всемогутнє слово i одразу ж вигнав iз сина нiмого i глухого духа.
Як бачимо, невiра батька в Божественну силу Iсуса Христа стала перешкодою для зцiлення його сина. А коли в серцi з’явилася вiра, тодi настало зцiлення. Те, що було неможливим через невiр’я, за вiрою стало можливим – i дуже швидко. Таким чином, нашу вiру Господь надiляє Божественною силою, i вiруючому стає все можливим.
Коли ученики запитали Iсуса Христа на самотi, чому вони не змогли вигнати злого духа, Господь вiдповiв: “Через невiр’я ваше. Бо iстинно кажу вам: якщо ви матимете вiру як зерно гiрчичне (а воно дуже дрiбне) i скажете горi цiй: перейди звiдси туди, i вона перейде, i не буде нiчого неможливого для вас” (Мф. 17, 20). Господь сказав ці слова не лише Своїм ученикам, а й грядущим поколiнням, тобто i нам з вами.
I сьогодні Бог зцiляє хвороби, що їх не могла вилiкувати медицина, але тiльки у тих людей, якi мають вiру, подiбну до сучасникiв Христа.
Нерідко в наш час християнин звертається до Бога з молитвою, щоб Вiн виявив Свою всемогутнiсть i чи то зцiлив вiд хвороби, чи спас вiд смертi, чи захистив вiд якоїсь бiди, але благає Бога так, як той батько:
“Господи! Якщо можеш, допоможи менi”. Звичайно, така молитва, поєднана з невiр’ям, не допоможе тому, хто просить. Тодi люди цi починають зневiрятися навiть в iснуваннi Бога. Вони говорять, що якби Бог iснував, Вiн виконав би їхню молитву i допомiг би їм. Ми часто звинувачуємо Бога, а не себе, – звинувачуємо милосердя Боже, а не свою невiру або маловiр’я.
Щоб мати вiру, яка спасає, яка робить неможливе можливим, потрібно у простотi серця вiрувати в те, що говорить нам Господь через Євангелiє. Наша вiра повинна бути подiбною до чистої i доброї вiри дитини. То не вiра, коли ми приймаємо тiльки те, що приймає наш розум, i вiдкидаємо те, чого не можемо зрозумiти. Ми хочемо своєю малою мiркою розтленого грiхом розуму вимiряти безмiрну i незбагненну премудрiсть Божу.
Коли говорить Бог, то чи не є це зухвальством людини – перечити Богу? Тому Iсус Христос говорить: “Якщо ви не навернетесь i не будете як дiти, не ввiйдете у Царство Небесне” (Мф. 18, 3). Треба смирити гордий розум i пiдкорити його слову Бога, щоб свiтло вiри просвiтило затьмарену грiхом нашу душу. Iнакше ми залишимося у своїй власнiй пiтьмi, хоч би ми i здобули мудрiсть земну, подiбно до того, як непокiрна i уперта дитина, залишиться невiгласом, якщо не буде вiрити i слухатися батькiв i своїх наставникiв.
Для того, щоб вигнати зi своєї душi морок сумнiву в словах Божих, коли вiдчуємо в собi протирiччя з якимось догматом вiри, треба звернутися до Бога з молитвою, як той батько, що привiв до Христа бiснуватого сина. “Вiрую, Господи! Допоможи моєму невiрству”. I Господь, знаючи нашу щирiсть, пошле нам свiтло вiри. Крiм цього, треба поєднувати вiру з любов’ю до Бога i свою вiру демонструвати в дiлах, виконуючи заповiдi Божi, бо, як говорить ап. Якiв: “Вiра, коли не має дiл, сама по собi мертва: та й бiси вiрують i тремтять” (Як. 2, 17, 19).
У своєму християнському середовищi ми часто зустрiчаємося з такими християнами, якi нiбито й вiруючi, але в серцi тримають ненависть до своїх же братiв i сестер – православних християн. Без чистоти серця i без любовi саме лише православне вiровчення i досконале знання Бiблiї залишаються безплiдними i некорисними для спасiння душi.
Подивiмося на деяких богословiв – вони багато знають, а для Царства Божого непридатнi, бо живуть на землi, як та євангельська безплiдна смоковниця. I в той же час ми знаємо багато святих, якi не мали богословської освiти, але провадили життя в пустелях, лiсах i монастирях. Вони очищали свої душi богоугодними трудами, молитвою i постом, i через це стали взiрцем вiри i духовного християнського життя.
Потрібно мати вiру тверду i любов нелицемiрну, щоб її не захитали нi бiди, нi хвороби, нi тяжкi обставини життя, нi спокуси цього грiховного i розбещеного свiту, нi гонiння за вiру. Вiрити Господу i любити Його лише в часи блаженства – це значить не мати нi вiри, нi любовi.
Багатостраждальний Iов сказав: хiба ж ми повиннi любити Бога тiльки тодi, коли одержуємо вiд Нього благо, а коли Вiн посилає випробовування, то треба хулити Його або зрiкатися? I сказав тодi св. Iов знаменитi слова: “Нехай буде благословенним iм’я Господнє вiднинi i довiку”.
Вiра лише в часи благоденства подiбна до зерна, що впало на кам’янистий грунт, скоро зiйшло, а як припекло сонце, засохло i не принесло плоду. Iстинна вiра вкорiнюється i зростає в терпiннi. Христос Спаситель сказав: “Хто перетерпить до кiнця, той буде спасенний”.
Нехай Милосердний Господь подає нам непохитну вiру, нелицемiрну любов i терпiння. Якщо ми будемо твердо вiрити i просити, то Вiн, безумовно, дасть нам цi скарби для наших душ.
“Той, Який Сина Свого не пощадив, а видав Його за всiх нас, як з Ним не дарує i нам всього?” (Рим. 8, 32). Богу нашому слава на вiки вiкiв. Амiнь!
Завдання для самоаналізу і духовного розвиту
Проведімо аналіз свого сумління
Прочитаймо фрагмент Євангелія і задумаймося над долею хлопця, поведінкою батька, діями апостолів та Ісуса Христа. Чому хлопець став біснуватим? Як змінилася поведінка батька, який щиро прагнув добра синові? Чому апостоли виявилися безсилими перед біснуватим? Що вимагав Ісус Христос у батька біснуватого хлопця і чому?
Якою є наша віра? Як вона проявляється у нашому житті, взаєминах з іншими людьми?
Чи не втрачаємо ми віру в Бога, опинившись у критичній ситуації?
Чи не схожі ми на батька біснуватого хлопця?
Які результати нашого невір’я у повсякденному житті?
Як допомагає нам віра? Згадаймо приклади.
Як допомагає віра знайомим нам людям? Пригадаймо приклади.