21 січня 2018 року
ПОКАЯННЯ І ЙОГО ПЛОДИ
Неділя про митаря Закхея
(Лк. 19, 1-10)
1 І, ввійшовши Ісус, переходив через Єрихон.
2 І ось чоловік, що звався Закхей, він був старший над митниками, і був багатий,
3 бажав бачити Ісуса, хто Він, але з-за народу не міг, бо малий був на зріст.
4 І, забігши вперед, він виліз на фігове дерево, щоб бачити Його, бо Він мав побіч нього проходити.
5 А коли на це місце Ісус підійшов, то поглянув угору до нього й промовив: Закхею, зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм!
6 І той зараз додолу ізліз, і прийняв Його з радістю.
7 А всі, як побачили це, почали нарікати, і казали: Він до грішного мужа в гостину зайшов!
8 Став же Закхей та й промовив до Господа: Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, верну вчетверо.
9 Ісус же промовив до нього: Сьогодні на дім цей спасіння прийшло, бо й він син Авраамів.
10 Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!
В iм’я Отця, i Сина, i Святого Духа!
Дорогi браття i сестри!
Христос хрестився!
В річці Йордані!
З сьогоднішнього дня Церква починає готувати нас до Великого посту через низку богослужінь і євангельських текстів.
Сьогоднi свята Церква нагадує про подiю, пов’язану з покаянням і переродженням митаря Закхея.
Закхей (грец. Ζακχαῖος, івр.זכי — гідний, чистий). Був невисоким на зріст чоловіком. Мав зріст нижче середнього. Менше 150 см. Був уже немолодим. Працював начальником групи митарів (митар – збирач податків) Римської імперії у м. Єрихон. Був багатим чоловіком. Накопичив своє багатство, завищуючи податки для своїх співгромадян. У певний час вирішив змінити своє життя і покаятися. Удостоївся особливої уваги від Ісуса Христа (Лк. 19:1-10). Православна церква зараховує Закхея до лику святих, день його пам’яті відзначається 20 квітня (за юліанським календарем).
Єрихон (івр. יְרִיחוֹ, араб.أريحا) — місто в Палестині, що розташоване на Західному березі ріки Йордан за 10 км на північний захід від Мертвого моря, в оазі. Біблійний Єрихон знаходиться приблизно за 1,5 км на північний захід від центру сучасного Єрихону. Місто було дуже багате, знаходилося на перетині торгових шляхів. В цьому місті і працював митар Закхей.
Смоковниця звичайна має декілька назв (фігове дерево, інжир, фіга тощо). Це дере¬во (або кущ) мало переважно до 10 м заввишки. Зазвичай невисоке покручене дерево з товстими гілками. На нього і виліз митар Закхей, щоб краще побачити Ісуса Христа.
У похідній сумці римського легіонера обов’язково були сухі плоди смоковниці та ізюму, яких вистачало дорослому чоловіку для багатоденних переходів. Не дивно, що воїни Олександра Македонського завоювали півсвіту.
Отже, Закхей був начальник над митниками (податківцями), що збирали податки для Римської iмперiї. Ці люди зазичай брали з людей стільки податків, щоб вистачило і для римлян, і для себе.
Скупiсть, жорстокiсть, схильнiсть до утискiв людей були загальними рисами митників.
В народi слова “митник” i “язичник” були рiзнозначними: для обох була одна загальна назва – “грiшник”.
Закхей був начальником митників, i тому в народi вважався одним iз перших грiшникiв.
В той час, коли Господь Iсус Христос завiтав до міста Єрихона, в душi Закхея сталися суттєвi змiни.
В ньому прокинулась огида до наживи, золото перестало його приваблювати.
Вiн почав шукати iнших цiнностей, якi б задовольняли його душу. В такому станi людина намагається поспiлкуватися з праведником, хоче розкрити перед ним свою душу.
Закхей чув про Iсуса Христа, знав, що Вiн Великий Пророк, Учитель, не цурається грiшникiв, i тому серце Закхея потяглося до Спасителя. Закхей мав одне бажання – лише побачити Великого Пророка.
Закхей не сподiвався нi на що iнше. Але i таке скромне бажання виявилося для Закхея непростим.
Закхей був малим на зрiст i через великий натовп народу не мiг побачити Iсуса Христа, який проходив мимо.
Тодi Закхей зробив дуже сміливий і непопулярний вчинок, який міг не лише пошкодити його репутації, викликати сміх і критику, але й зробити посміховищем в очах народу і колег. Але не дивлячись на можливі наслідки, Закхей вирiшив вилiзти на дерево, на смоковницю, що росла поруч з тим мiсцем, де повинен був проходити Господь, щоб побачити Його.
Яке потрібно було мати сильне бажання, щоб, будучи солiдною людиною, яка займала значне місце в суспільстві, наче якомусь хлопчакові, залiзти на дерево, аби лише побачити Iсуса Христа.
Уявімо собі високопосадовця – голову держадміністрації, голову районної чи обласної ради, прокурора чи суддю, який перед усім народом карабкається на дерево і там сидить, щоб побачити людину, яка проходить мимо.
Так почувався і Заклей. Але бажання побачити Ісуса було сильнішим за сором, який він відчував.
Порiвнявшись з деревом, на якому сидiв Закхей, Iсус Христос зупинився, пiдняв на нього очi i сказав йому: “Закхею, злiзь скорiше, бо сьогоднi Менi належить бути в тебе в домi” (Лк. 19, 5).
Схвильований такою милiстю Христа, митник швидко злiз з дерева, щоб прийняти у своєму домi Незвичайного Гостя, не знаючи ще мети Його вiдвiдин.
Вступити в бесiду з несправедливо збагатiлим податківцем Закхеєм – людиною, яка на думку всіх, не має у собi нi вiри, нi любовi до батькiвщини, причому самому висловити бажання вiдвiдати дiм явного грiшника, на переконання книжників i фарисеїв було неприпустимим. Одним iз звинувачень на адресу Христа було те, що Вiн є другом митарiв i грiшникiв.
Закхей i сам вiдчував, яка велика милiсть випадає йому вiд Iсуса Христа i як можуть через це понизитись слава й авторитет Господа Ісуса Христа у народi. Так, мабуть, думав митар, приймаючи у своєму домi Спасителя.
Нерiдко зустрiчаються i серед християн такi люди, що соромляться спiлкуватися з простими, бідними людьми, якi потребують допомоги, i в той же час можуть мимоволi вплинути на репутацiю поважних людей.
Як бачимо, Христос не соромився iти до грiшникiв, аби спасти їхнi душi.
Закхей, бажаючи засвiдчити, що в його душі відбулися зміни, що вiн уже не є рабом свого багатства, що в його серцi прокинулася любов до ближнiх, до знедолених, до скривджених ним, стає перед Iсусом Христом i вголос, перед тими, що спокусилися приходом до нього Iсуса Христа, заявляє, що половину свого майна вiн роздасть убогим, а кого скривдив, тому поверне вчетверо.
Така обiцянка дiйсно могла переконати кожного, що митар Закхей внутрiшньо переродився i став iншою людиною. Вiн цим хотiв переконати присутнiх, що достойний вiдвiдин Христа.
Здається, що Закхей зрозумiв істину причину завiтання Спасителя до його дому.
Євангелiст Лука не говорить, що митар турбувався про частування Христа i Його ученикiв.
Щира обiцянка Закхея нагородити всiх скривджених ним, роздати половину свого майна убогим була найкращим частуванням для Христа Спасителя, бо Його їжа є виконання волi Отця Небесного (Iн. 4, 34).
Митар Закхей показав нам усім взiрець покаяння, бо вiн не тiльки визнав перед Богом свою провину, а й принiс достойнi плоди покаяння.
Господь вимагає вiд кожної людини, яка кається у своїх грiхах, вiдповiдних плодiв, результатів покаяння.
Саме ці плоди, результати закрiпляють покаяння людини.
А коли грiшник просто артикулює свої грiхи, а не приносить достойних плодiв покаяння, тодi вiн продовжує чинити грiх, в якому каявся.
Переважна бiльшiсть iз нас кається в грiхах, нерідко робить це формально, а далі не йде – достойних плодiв покаяння не приносить.
Iсус Христос не залишив без нагороди митаря Закхея, що покаявся у своїх грiхах. Вiн сказав людям: “Нинi прийшло спасiння дому цьому, бо i вiн син Авраамiв. Прийшов бо Син Людський, щоб знайти i спасти, що загинуло” (Лк. 19, 9 – 10).
В цих словах розкривається тайна спiлкування Iсуса Христа з явними грiшниками, що постiйно ставилось Йому в провину фарисеями.
Мрiючи тiльки про славу, багатство i шанування, цi лицемiри – фарисеї – не розуміли, що немає величi, яка є вищою за благодiяння.
І така велич полягає у у навчаннi й спасiннi грiшникiв.
Тому фарисеї не розумiли, що головною метою пришестя Ісуса Христа, було “знайти i спасти, що загинуло”, тобто спасіння грішників.
Фарисеї навiть i думати не хотiли, що хтось iз явних грiшникiв, в тому числі митників, яких вони глибоко зневажали, стоїть близько до Царства Божого, тому що саме ці грішники бiльше усвiдомлюють свої грiхи i негiднiсть i близькi до покаяння.
Доказом цього є Закхей-митар.
У наш час до храмiв Божих заходять і колишнi атеїсти та iншi грiшники.
Їх не треба цуратися, тому що вони можуть бути близькими до Царства Божого, як митар Закхей.
Нiхто не знає того, що, може, колишнi атеїсти i грiшники ввiйдуть у Царство Боже, а дехто iз нас, будучи впевненими, як тi фарисеї, що ми достойні Царства Небесного, бо нiколи не покидали Церкви i не вiдмовлялися вiд Бога, опиняться поза Царством Божим.
Які ж уроки ми можемо почерпнути з сьогоднішнього євангельського читання.
1. Серед розкошi, багатства i насолод, серед постійних особистих і суспiльних турбот, якщо Бог поставив когось вище за iнших i хтось опинився в пошанi, не потрібно забувати, що треба шукати Христа Спасителя i наближатися до Нього, i керуватися у своїй працi Його вченням так само, як i тому, хто стоїть на нижчiй сходинцi суспiльного життя.
2. Дехто думає, що вiн далекий вiд Христа i йому важко повiрити в Нього i наблизитись до Нього, той невпевнений у вічному житті.
Таким людям треба подивитися на приклад Закхея i змiну способу життя цього чоловіка, навчитися вiри й уповання на милосердя Боже.
Господь стоїть близько до кожної людини. Вiн хоче ввiйти в душу кожного, тiльки щоб дверi серця були вiдчиненими для Христа.
3.Хто вирiшив iти шляхом спасiння i хоче бути угодним Богу, повинен навчитись у Закхея виправляти свої грiхи через принесення достойних плодiв покаяння.
Колишнiм грiхам треба протиставити доброчеснiсть.
Той, хто донинi був неправдивим i зiбрав багатство, подiбно до митарiв, повинен задовольнятися своїм i боятися привласнити чуже.
Хто провадив життя в лiнощах, той повинен знати свiй обов’язок працювати там, де його поставив Промисел Божий, i чесною працею прославляти Бога, Який дає нам здоров’я i силу для працi.
4. Господь завжди близький до нас i всiх закликає до спасiння, до вiчного блаженного життя.
Вiн подає допомогу благодаттю Святого Духа. Тому будемо прославляти Його милосердя i любов до нас. Амiнь!