СЛОВО ПРО ВIЧНЕ ЖИТТЯ
Недiля 12-та пiсля П’ятдесятницi
(Мф. 19, 16-26)
16 І підійшов ось один, і до Нього сказав: Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?
17 Він же йому відказав: Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого. Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді.
18 Той питає Його: Які саме? А Ісус відказав: Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво.
19 Шануй батька та матір, і: Люби свого ближнього, як самого себе.
20 Говорить до Нього юнак: Це я виконав все. Чого ще бракує мені?
21 Ісус каже йому: Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною.
22 Почувши ж юнак таке слово, відійшов, зажурившись, бо великі маєтки він мав.
23 Ісус же сказав Своїм учням: Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне.
24 Іще вам кажу: Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!
25 Як учні ж Його це зачули, здивувалися дуже й сказали: Хто ж тоді може спастися?
26 А Ісус позирнув і сказав їм: Неможливе це людям, та можливе все Богові.
В iм’я Отця, i Сина, i Святого Духа!
Дорогi у Христі браття i сестри!
Сьогоднiшнє євангельське читання присвячене найважливішому питанню, яке неодмінно, хоч інколи, постає перед кожним з нас – питанню вiчного життя.
Питання про вiчне життя у євангельські часи поставив перед Iсусом Христом багатий юнак.
Ця історія подана в Євангелії від Матфея і носить форму діалогу між багатим юнаком і Господом Ісусом Христом.
Юнак сам підійшов до Ісуса Христа і звернувся до Нього із питанням:
І підійшов ось один, і до Нього сказав: Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?
Це було правильне за змістом запитання. Євангельський багатий юнак був абсолютно переконаний, що вiчне життя iснує. Його турбувало лише одне: як увiйти у це вiчне життя?
У своєму тимчасовому земному житті цей юнак мав усе необхідне: він був молодим, багатим, здоровим і ніяких особливих проблем у нього не було. Зрозуміло, що таких великих статків він сам придбати не міг, і це була заслуга його батьків у багатстві, а також в тому, що він з дитинства виховувався як віруюча людина.
Багатий юнак був просто допитливим і цікавився питаннями вічного життя.
Але цей інтерес у нього був не глибоким, а більше виникав з допитливості.
Ісус Христос був для багатого юнака одним з численних учителів, яких він слухав і раніше. Йому просто було важливо знати думку чергового вчителя.
Насправді внутрішньо юнак не горів бажання йти в життя вічне.
17 Він же йому відказав: Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого. Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді.
Господь відповідає юнакові просто і ясно: дотримуйся заповідей.
Ось відповідь для кожного, хто хоче спастися і унаслідувати життя вічне.
Кожна людина народжується і живе в гріхах як наслідкові гріхопадіння.
В результаті цього ми не можемо належно сприймати ні себе, ні Бога.
Наше життя – це вічні муки.
Усвідомивши це людина має докласти всіх зусиль, щоб змінити себе, виконуючи Божі заповіді.
Таким чином, як бачимо з цього вірша, основним засобом людських змін Господь виділяє виконання заповідей Божих.
18 Той питає Його: Які саме? А Ісус відказав: Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво.
19 Шануй батька та матір, і: Люби свого ближнього, як самого себе.
Господь указує юнакові на заповiдi, якi Бог дав людям через Мойсея, і які необхідно виконувати; причому наголошує на тих заповiдях, що стосуються любовi до ближнiх, людей, минаючи заповiдь про любов до Самого Господа Бога.
I це тому, що на любовi до ближнiх грунтується i любов до Бога. Без любовi до ближнiх неможливо любити Бога. “Хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?” – говорить св. Iоан (1 Iн. 4, 20).
Отже, Господь сказав багатому юнакові таке: “Якщо хочеш ввiйти в життя вiчне, дотримуйся заповiдей: не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не лжесвiдчи, шануй батька й матiр i люби ближнього твого, як самого себе” (Див.: Мф. 19, 18-19).
Дiйсно важливе питання порушує Господь у цій біблійній історії, яке стосується кожного з нас, а не тiльки багатого юнака.
Адже немає нiчого бiльш очевидного за смерть: всi ми помремо, i нашi тiла перетворяться на прах, на землю, з якої створена людина на початку, а нашi душi, створенi Богом за Його образом i подобою, – безсмертнi.
Вони постануть перед Богом на суд. Так установив Бог, і ніхто iз смертних змiнити цього не може. “Людинi визначено один раз умерти, а потiм суд”, – говорить ап. Павло.
У зв’язку з невiдворотнiстю фiзичної смертi кожному з нас потрібно розв’язати для себе ключове питання земного життя: що менi робити, щоб успадкувати вiчне життя?
Ми мало думаємо про життя вiчне, а бiльшiсть iз людей зовсiм про це не думає. Окремі люди настiльки заглибились у земнi турботи, спокушуючись плотськими пристрастями та матерiальними благами і турботами, що у них немає часу навіть подумати про вiчне.
Багато з нас навiть не знає, що таке вiчне життя i що всi ми створенi для вiчностi.
Ми добре знаємо, що нiхто з нас не вiзьме з собою в могилу придбанi матерiальнi цiнностi, що нагими ми ввiйшли в цей свiт, нагими i покинемо його. А яким буде для нас це вiчне життя, – мало хто замислюється, i майже нiхто не готується до нього.
Всiм нам слід усвiдомлювати, що вiчне життя, безумовно, існує, як безумовно є i вiчнi страждання.
Земне життя – це лише мить у порiвняннi з вiчнiстю. I воно дане нам Богом, щоб пiдготуватися для вiчностi, щоб тут обрати своє майбутнє: чи то вiчне блаженство, чи то вiчне страждання.
Ось чому багатий юнак i запитав, що йому необхідно зробити, щоб наслiдувати життя вiчне.
Божі заповiді потрібно виконувати, і вони надзвичайно важливi, адже вiд їх виконання залежить вiчне життя кожного з нас.
Перша з цих заповідей, на якій наголосив Ісус Христос: не вбивай! Цiєю заповiддю забороняється не лише вбивство у прямому розумiннi, а й багато iнших грiхiв, пов’язаних з убивством.
Насамперед – це гнiв. У наш час багато вбивств вiдбувається на грунтi гнiву i сварок. Застерiгаючи вiд цього грiха, ап. Павло говорить: “Нехай сонце не заходить у гнiвi вашому” (Еф. 4, 26).
Гріхом є також ненависть. Ненависть теж може привести до вбивства. Ап. Iоан Богослов пише у посланнi до християн: “Усякий, хто ненавидить брата свого, є людиновбивця; а ви знаєте, що нiякий людиновбивця не має життя вiчного” (1 Iн. 3, 15).
До порушникiв цiєї заповiдi належать i тi, хто не береже свого здоров’я, а розтринькує його через пияцтво, наркоманiю, надмiрне вживання їжi, а також через рiзнi пристрастi.
Сюди належить i надмiрна праця – не заради добробуту сiм’ї i служiння ближнiм та суспiльству, а заради наживи, користолюбства. Ось таке широке значення цiєї заповiдi.
Далi Господь говорить багатому юнакові: не чини перелюбу! Цiєю заповiддю забороняються позашлюбнi стосунки, блуд i рiзнi статевi збочення.
Серед цих збочень особливо небезпечним є гомосексуалiзм, або мужолозтво. Треба не забувати, що за цей грiх Господь спалив міста Содом i Гоморру.
На жаль, сьогодні у низці країн Європи та у США одностатеві союзи узаконені державою. Є такі люди і у нас, які нагадують про себе так званими маршами рівності.
Пояснюючи цю заповiдь, Iсус Христос сказав: “Всякий, хто погляне на жiнку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею у серцi своєму” (Мф. 5, 28).
Той, хто надмiрно оголює своє тiло, сприяє розпалюванню похотi i тим порушує Божу заповiдь.
Не слід ганятися за сучасною модою, бо вона має на меті розпалювання плотських пристрастей. Християнин повинен постiйно боротися зi своєю плоттю i її схильнiстю до грiха, щоб зберегти себе в душевнiй i тiлеснiй чистотi.
Наступна заповiдь названа Ісусом Христом: не кради!
Ця заповідь забороняє не тiльки крадiжництво, а й усiляке неправедне надбання багатства: хабарництво, здирництво, азартнi iгри, непомiрнi проценти, приймання завiдомо крадених речей, святотатство – тобто привласнення церковного майна, присвяченого Богу i храму Божому.
Дiти, якi не хочуть працювати, а живуть за рахунок працi своїх батькiв, теж є порушниками цiєї заповiдi.
Влада, яка створює такi умови життя, що люди змушенi красти, щоб вижити, несе пряму вiдповiдальнiсть перед Богом за те, що штовхає людей на грiх.
Християнин повинен жити чесною працею.
Далi Господь говорить: не лжесвiдчи!
Ця Заповiдь Божа забороняє будь-яке лжесвiдчення: в судi чи за iнших обставин.
Сюди вiдносяться всiлякi наклепи, осудження з намiром принизити людську гiднiсть, насмiшки.
Особливу вiдповiдальнiсть несуть перед Богом тi письменники і журналісти, що пишуть неправду в книгах, журналах i газетах. Їхнє неправдиве слово буде сiяти зло i пiсля їхньої смертi.
Тому вага цього грiха набагато бiльша за усне слово. Вiд лжесвiдчень i наклепiв люди тяжко страждають. Лжесвiдчення привело Самого Господа нашого Iсуса Христа до хреста i смертi.
Жахливе зло – наклепи й тi, що їх розповсюджують. Такi люди вважають себе невинними, бо не самi видумують чутки, а розносять чужi – не свої. Наклепи не мали б тiєї злої сили, якби не було їх розповсюджувачiв. Пророк Давид молився Богу: “Визволи мене вiд наклепiв людських, i я збережу заповiдi Твої” (Пс. 118, 134).
Дуже важливою заповiддю є шанування батька й матерi.
За шанування батькiв Господь обiцяє благополуччя i довголiття на землi та блаженне життя у вiчностi.
Батькам ми зобов’язанi своїм життям i вихованням, в усякому разi, початковим. I, здавалося б, нема нiчого благороднiшого i природнiшого як шанування батькiв.
А мiж тим у життi, особливо в наш час, буває все навпаки: дiти тяготяться своїми батьками, вiдмовляють їм i в шануваннi, i в доглядi за ними, грубо поводяться з ними, часто ображають, забуваючи про їхню любов, яку вважають за звичайне явище. Горе таким дiтям! Вони отримають покарання вiд своїх дiтей i будуть позбавленi вiчного блаженства.
Скiльки ми бачимо навколо себе людей похилого вiку, яких i держава обдiлила, i дiти їм не допомагають. I ходять вони мiж нами, наче якийсь непотрiб у суспiльствi. А це ж вони своєю кров’ю захищали нашу свободу, своєю тяжкою працею здобували народне багатство, яке тепер привласнюють і розтринькують новоявленi так звані “новi українцi”.
Господь повелiває любити не тiльки батькiв, а й усiх ближнiх. За заповiддю Христа Спасителя любити ближнiх треба як самого себе. Коли Господь ставить нас у обставини, що вимагають вiд нас виявити любов до ближнiх, треба поставити себе на мiсце ближнього.
I як ми хотiли б, щоб вчинили з нами за таких обставин, так треба i нам поводитися з ближнiми. Хто допомагає iншим чим може, у того є любов до ближнiх, а хто ставиться до людської бiди байдуже, у того немає любовi до ближнiх. Треба спонукати свою волю i серце до любовi. В цьому виявляється наша людянiсть, яка є запорукою нашого вiчного блаженства.
Виконання цих заповiдей веде до життя вiчного.
Заповіді Божі – животворящі, тому що вони оживляють від гріхів наші змертвілі душі.
Божі заповіді також і спасительНі, тому що вони спасають людей від смерті душі і від вічних мук.
Господь Ісус Христос змінив і уточнив деякі заповіді Старого Заповіту і повною мірою виклав їх у Новому заповіті.
Основні для нас Заповіді – євангельські.
Якщо все залежить від заповідей, то як їх виконувати?
Всі заповіді зводяться до одної – «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне!» (Мт. 4:17)
Покаяння – це процес зміни себе.
Але ця зміна можлива лише у співпраці людини і Бога.
Сама людина без Бога нічого зробити не зможе.
Ми маємо примушувати себе виконувати заповіді.
Нам потрібно працювати над собою, вивчати Божі заповіді.
З цією метою необхідно почати читати Біблію – Євангеліє.
На необхідно зрозуміти, 10 заповідей Божих зберігають силу і Ісус Христос їх не відміняв, а лише уточнював і доповнював.
10 заповідей Божих є лише основою для нас.
Але це ще не все, що потрібно для нашого спасіння.
Є ще Євангельські заповіді, дані Ісусом Христом і які ми можемо побачити в Євангелії при детальному з ним ознайомленні.
Ці заповіді більш тонкі, вони торкаються наших внутрішніх помислів, відчуттів.
Нам слід взяти зошит і для себе виписати одні заповіді Божі.
Записати спочатку, що слід робити, щоб успадкувати життя вічне, а потім записати, і чого слід уникати, щоб не попасти у вічні муки.
Тобто виписати Заповіді заборонні і Заповіді дозволяючі.
Коли виконаємо таку роботу, то побачимо, які ці заповіді, скільки їх і що вони вимагають.
Якщо ми цього ще не зробили, то ми ще не християни в істинному розумінні цього слова.
Далі слід засвоїти. як ці заповіді застосовуються на практиці.
Поверхове знання заповідей нічого не дає.
Адже блаженний не той хто знає заповіді, а той, хто їх виконує.
Крім євангельських заповідей, даних Ісусом Христом, є ще заповіді Отців Церкви.
У людей виникає багато інших питань, на які Євангеліє не відповідає.
На ці питання відповідають Отці Церкви.
Далі йдуть заповіді і настанови нашого духовного наставника, якого нам дарував Господь.
Хто не має такого духовного наставника – це проблема тієї людини.
Хто буде молитися Богові – Господь дасть наставника.
Одна із важливих заповідей – шукайте перш за все Царства Божого.
В кожній дії, яку ми виконуємо, має прийти благодать.
Ця благодать, це дія Духа Святого.
В кожній дії слід шукати благодать Божу.
Людина, яка знайшла правду Божу є праведник.
Але ця правда не дається готовою.
Вона шукається молитвою, досвідом, пошуком праведності.
Благодать Божа є свідченням того, що ми вгодили Богові.
В результаті отримання Божої благодаті ми відчуваємо мир і спокій нашим думкам.
Якщо ми погрішили, не вгодили Богові, потрібно відразу розкаятися негайно, не затягуючи.
«Господи прости мені цей гріх,- сказати перед Богом,-
я поступив лукаво, я каюсь, очисти мене.»
Адже все наше Життя – це суцільний процес покаяння.
Ми не можемо точно жити Богоугодно і робити свої справи.
Ми спостерігаємо і каємося.
Якщо ми будемо жити в покаянні, тоді для нас буде користь.
Слухати Духа Святого – найкориснійший для нас спосіб виконувати заповіді Божі.
Наступний етап духовного розвитку – не аналізуючи, повністю віддаватися керівництву Духа Святого.
Людина, яка живе під керівництвом Духа Святого, – блаженна, бо не потребує письмового керівництва.
Але для цього треба багато рости духовно.
І для цього потрібно вивчати і виконувати заповіді.
Вивчати їх і виконувати точно і правильно.
20 Говорить до Нього юнак: Це я виконав все. Чого ще бракує мені?
Юнак похвалився Iсусу Христу, що вiн виконав всi цi заповiдi, але на дiлi вийшло, що далеко не досяг довершеностi в їх виконаннi.
21 Ісус каже йому: Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною.
22 Почувши ж юнак таке слово, відійшов, зажурившись, бо великі маєтки він мав.
Юнак мав одну дуже серйозну проблему, на яку вказав йому Спаситель. Вiн усiм серцем був прив’язаний до багатства i вiдiйшов вiд Спасителя з печаллю, коли Господь запропонував йому продати своє майно i роздати убогим. Бо майно зв’язувало його душевнi сили.
23 Ісус же сказав Своїм учням: Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне.
24 Іще вам кажу: Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!
Тому Христос сказав, що тяжко багатому ввiйти в Царство Небесне, легше верблюду пройти крiзь вушко голки. Правда, Ісус Христос тут мав на увазі не вушко голки, якою ми шиємо, а ворота в місто, невеликого розміру, через які могла пройти лише людина, а тварині, в тому числі верблюдові було пройти крізь це вушко дуже важко.
25 Як учні ж Його це зачули, здивувалися дуже й сказали: Хто ж тоді може спастися?
26 А Ісус позирнув і сказав їм: Неможливе це людям, та можливе все Богові.
Але те, що неможливе для людей, можливе для Бога. Бог може зробити i багача милостивою людиною. I різні часи жили люди, які були багатими, але так само зберігали і виконували заповіді Божі.
І в наш час є багатi люди, якi мають добре серце i допомагають бідним людям, будують храми, творять добрі дiла.
Тому матеріальне багатство не є перешкодою для вічного життя, якщо людина не прив’язується до нього.
Будемо ж, браття i сестри, пам’ятати це євангельське повчання i жити на землi заради життя вічного, а не заради накопичення матеріальних багатств.
Будемо помірними у досягненні матеріальних благ. Будемо збирати багатство не на землі, а на небі. Будемо дбати перш за все про життя вічне.
Амінь.
Заглянемо і ми у свою душу, проведемо і ми аналіз свого сумління.
Запитаємо і ми себе, що маю я зробити доброго, щоб мати життя вічне?
Які заповіді Божі не виконую?
Чи не захоплююсь і я надмірним накопиченням багатства?