НЕДІЛЯ ПРО МИТАРЯ І ФАРИСЕЯ
(Лк. 18: 10-14).
10 Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один фарисей, а другий був митник.
11 Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирники, неправедні, перелюбні, або як цей митник.
12 Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!
13 А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене грішного!…
14 Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться”.
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Свята православна Церква продовжує готувати своїх вірних до Великого посту. Неодмінною складовою Великого посту є християнський подвиг, який включає сповідь, піст, посилену молитву, творення добрих справ. Ця підготовка до Великого посту проводиться упродовж декількох неділь. Під час недільних богослужінь читаються різні місця з Євангелія, які, вчать нас, як слід жити, визнавати і сповідати свої гріхи, прощати іншим людям, щоб догодити Богові.
Під час недільного читання про митаря Закхея, Церква вчить нас, як творити плоди покаяння. Довідуємося і утверджуємося в думці, що важливо не просто покаятися словесно у своїх власних негідних вчинках, а потрібно якісно, внутрішньо змінитися, переродитися і процес внутрішніх якісних змін слід продемонструвати творенням відповідних добрих вчинків, які свідчать про зміни, які в нас відбулися, і ці зміни називаються «плодами покаяння».
Сьогодні Свята Православна Церква відкриває перед нами надзвичайно важливу сторінку Євангелія від Луки, де вчить нас про те, як потрібно жити і молитись, сповідувати свої гріхи.
З цією метою подається для аналізу притча про двох людей, що прийшли до храму помолитися: про «праведника» і грішника, фарисея і митаря. Цю притчу розповів присутнім Господь Ісус Христос.

Дійові особи притчі. Отже, дійовими особами притчі є двоє людей, двоє представників ізраїльського суспільства у євангельські часи.
Ці люди різні за соціальним статусом, за роллю і функціями в суспільстві, за своїм ставленням до релігії і Бога.
Хто ж такі фарисеї? В перекладі з давньогрецької мови слово «фарисей», означає «відокремлений». Фарисеї намагалися повністю присвятити свої життя служінню Богу і відокремитися від життя суспільства.
Фарисеї були духовними вождями ізраїльського народу.
Частина фарисеїв були священиками, але у своїй більшості вони не були священиками, але прагнули виконувати Закон, як волю Божу (Флп. 3:5 і далі.).
Фарисеї визнавали існування добрих і злих духів, життя після смерті і тілесне воскресіння (Діян. 23:8).
Фарисеї виконували заповіді, визначені Законом Мойсея.
Вони дотримувалися постів, сплачували десятину Богу, намагалися вести Богоугодне життя.
Фарисеї були однією з трьох давньоєврейських філософських шкіл, поряд з садукеями та ессеями,
Фарисеї визнавали не тільки писаний закон Мойсея (Тору), але й «Закон усний» (Талмуд), що об’єднував незліченні приписи й перекази, які нагромадились від законовчителів. Фарисеї часто ставили Усний Закон вище за писаний на противагу садукеям, які визнавали тільки закон Мойсея.
Фарисеї у Законі вивчали три головних питання — суботній відпочинок, виплата десятини та обрядову чистоту. Крім цих трьох, досліджувалось багато інших практичних питань.
У свою чергу знаходимо у Євангеліях також численні звинувачення фарисеїв до Ісуса Христа, які відкривають нам світ їхнього вчення та уявлень:
• Вони обурюються тим, що Ісус зцілює в усі дні, навіть у суботу.
• Звинувачують Ісуса в богохульстві після того, як він сказав розслабленому хворому: «Прощаються тобі гріхи твої».
• Коли Ісус став виганяти злих духів, деякі з фарисеїв стверджують, що він виганяє демонів силою Вельзевула.
• Питають учнів Ісуса, чому їх учитель їсть із митниками та грішниками.
• Разом з учнями Івана Хрестителя запитують Ісуса, чому Його учні не постять в той час, як вони постять багато.
• Коли учні Ісуса зривали колосся в суботній день, питали Ісуса, чому вони не дотримуються суботи.
• Питають Ісуса, чому його учні не дотримуються передання старших і їдять хліб немитими руками.
• Намагаються каменувати Ісуса, коли Той назвався Іменем Бога — «Я є».”Ісус їм відказав: Поправді, поправді кажу вам: Перш, ніж був Авраам, Я є..(Ів. 8:58)”
Хто ж такий митник? У часи Нового Завіту в провінціях Римської імперії податки не збиралися державою, а ця справа віддавалася орендаторам окремих областей.
Орендаторі через своїх чиновників і займалися збором податків.
Ці чиновники, що збирали податки, називалися митниками, говорячи сучасною мовою податківцями. Митники, як правило, походили з цієї ж провінції або області.
Держава, Римська імперія, при цьому отримувала тверді надходження без всякого ризику на випадок неврожаю, оскільки орендар був зобов’язаний виплачувати певну суму незалежно від кліматичних умов.
Як орендатори, так і митники намагалися збагатитися, завищуючи встановлені римлянами розміри податків.
Обмануті платники податків зверталися до римської адміністрації, але марно: заради стабільних доходов Римська держава мирилась з будь-яким порушеннями. Звідси зрозуміло, чому місцеві люди ненавиділи митників у всій Римській імперії.
Іудеї також не любили митників ще й за те, що митники, на їх думку, постійно оскверняли себе спілкуванням з язичниками-римлянами. Тому поняття “митник” було майже рівнозначне поняттю “грішник”.
Яке ж місце займали митник і фарисей в храмі? І ось цих двоє зовсім різних людей прийшли до храму молитися.
У старозаповітні та євангельські часи люди молилися не в Храмі, а на подвір’ї. Так от, фарисей гордо став попереду, а митник – десь біля воріт, опустивши голову, не підводячи погляду, тому що пишатися йому було нічим.
Як же молилися митник і фарисей? Фарисей молився самовдоволено, гордо, з пихою.
Позираючи на митника, що стояв позаду, фарисей виголошував: “Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирники, неправедні, або як цей митар”.
Відчуття власної праведності, власної зверхності пере-повнювало його, він стояв перед Богом гордий, самовдоволений, самодостатній.
Стояв він перед Богом – і водночас був далекий він Нього, тому що був самовдоволений, заспокоєний і душа його не наближалась до Господа.
Здавалося б, і слова він промовляв благо¬честиві і правильні: “Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші здирники, перелюбники і грішники”.
Фарисей дякував Богу, ніби розуміючи, що все йому дано від Господа, але пишався, ніби він сам усього досяг.
Як молився митник. Митник стояв біля воріт, опустивши голову, не підводячи погляду і повторював: „ Боже, будь милостивий до мене грішного!„
Глибоко усвідомлюючи свою гріховність, він шукав у Бога не справедливості, а тільки милосердя. Він розумів, що по справедливості не може виправдатись перед Богом.
Які у нього були гріхи, крім, його незавидної професії ми не знаємо, але митник почував себе негідним в очах Божих і тільки повторював: “Боже, будь милостивий до мене, грішного”.
Які ж були результати молитви, як вони були сприйняті Богом? Розповідь свою про цих людей Господь Ісус закінчив так:” Ці двоє пішли з храму, але виправданий був митник і грішник, а не фарисей і праведник”.
Таким чином Ісус Христос, Який прийшов на Землю спасти грішників, ставить грішного митника вище лицемірно набожного фарисея (Лк 18:9-14).
Один з митників – Матвій, стал апостолом Ісуса Христа (Мф 10:3; Мк 2:14), а інший – Закхей – Його послідовником (Лк 19:2) і був прилучений до лику святих.
Що може викликати у нас непорозуміння після прочитання притчі про митаря і фарисея?
Прочитавши притчу про митника і фарисея, ми можемо здивуватися: що ж виходить – фарисей – людина, яка дотримувалася заповідей, опинилася далеко від Бога, а митар – грішник був виправданий Господом і прийнятий Ним?
У тім-то й річ, що жодна людина не може виконати заповіді Божі власними силами і стати повністю очищеною від гріха. Вона конче потребує для цього допомоги Божої. Людська самодостатність, незалежність, гордість є шкідливою ілюзією, яка особливо проявляється у часи хвороб, втрат, стихійних лих тощо.
І ще одне: людина, яка, як фарисей, лише зовнішньо, формально, поверхово виконує Божі заповіді, а в серці зберігає пиху, осуд і злість на інших людей, теж стоїть далеко від Бога і фактично займається самообманом, обманює інших і Бога.
Від Бога не можна відкупитися ні постами, ні пожертвами, ні показною релігійністю. Бог дивитися та наше серце, в глибину нашої душі.
У псалмі з цього приводу говориться – “Жертва Богові – дух сокрушенний”, тобто глибокий і щирий сум з приводу власних гріхів, і далі – “серцем сокрушенним та упокореним Бог не погордує”.
І знову ми запитаємо: як нам бути? Невже, бачачи, що всі зусилля фарисея були марними, ми маємо відкинути дотримання заповідей й просто жити, як випаде, грішити і потім благати у Господа прощення і каятися на сповіді і так жити постійно?
Звісно, ні. Зовсім інше мав на увазі Спаситель, розповідаючи цю притчу.
Людина має прагнути до добра і благочестя, намагатися виконувати Божі Заповіді, докладати для цього усіх своїх зусиль.
Людина має щодня і щогодини боротися зі своїми власними гріхами, а впавши, підводитись, і досягши чогось, пам’ятати, що завтра вона може все це втратити, і знову потрібно буде боротися.
Вартість людини залежить не від того, скільки разів вона падає, а скільки разів знаходить у собі сили, щоб підвестися.
При цьому слід пам’ятати: по справедливості, по великому рахунку ми все-одно не гідні в очах Божих, а приймає нас Господь лише зі Свого безмежного милосердя і любові. І тому жодної заспокоєності, ніякої пихи в нас не повинно бути.
Той, хто зупинився – не може рухатися до Бога, хто сказав собі: “Ось я досяг усього, що треба, я нікого не вбивав, не грабував, не порушував ніяких інших заповідей, усе в мене гаразд”, – така людина не прийде до Господа.
Завжди слід відчувати, що ми далекі від Бога, завжди жадати наближення до Нього, щоб любов до Господа рухала нами, щоб ми намагалися йти до Нього, повторюючи слова митаря: “Боже, будь милостивий до мене, грішного”.
Це виправдання не за законом і не за правдою, а за Божою любов’ю. Наше бажання прийти до Бога зустрічається з Його милостивим бажанням прийняти нас.
Через цю притчу ми усвідомлюємо, що мав на увазі апос¬тол Павло, коли говорив, що людина спасається, тобто прилучається до Бога не справами закону, а вірою в Господа Ісуса Христа.
Справи й зусилля потрібні в боротьбі з гріхом, але ніколи не слід думати, що тільки власними силами без Бога ми себе удосконалюємо.
Благодать Божа, милість Божа, що милує, прощає, спасає — ось наша надія; не на себе по¬кладаймося, а на Бога.
Ми трудимося, але знаємо, що в підсум¬ку все залежить від Божого спасіння.
І тому плекаймо в собі смиренність, яка не осуджує, живе в нашому серці, породжує простоту, скромність і тверезе бачення себе в ясному і реальному світ¬лі.
І в цій смиренності, і в цій надії повторюймо слова митника: “Боже, будь милостивий до мене, грішного”.
Задумаймось на змістом цієї притчі і намагаймося зрозуміти, який досвід ми можете отримати для себе.
Які ж висновки має зробити для себе кожна людина з притчі про митника і фарисея?
Якщо ми працюємо над собою, робимо зусилля, і досягли певних успіхів, не пишаймося, не гордімося. Пам’ятаймо, що шлях до Бога і досконалості довгий і ми його можемо пройти лише з допомогою Божою.
Якщо ми згрішили і зійшли з Божого шляху, не розчаровуймося. Пам’ятайте, що Господь чекає нас і нашого покаяння.
Наше покаяння перед Богом повинно бути щирим, не лицемірним.
Не слід порівнювати себе з іншими людьми, потрібно відповідати за себе і сповідувати свої власні гріхи. Амінь.

Пропозиції для аналізу і духовного самовдосконалення.
Прочитайте притчу про митаря й фарисея і поміркуйте над нею.
Подумайте, хто такі митар і фарисей, чим вони займалися у житті?
Поміркуйте над тим, як вів себе в храмі митар і фарисей.
Чому ці двоє людей стояли в різних місцях храму?
Якою була постава митаря і фарисея і чому?
Як слова молитви використовували митар і фарисей?
Чому молитва митаря і фарисея до Бога була різною?
Чия молитва більше сподобалася Богові і якими були результати кожного з цих двох людей?
На кого ви більше схожі: на митаря чи фарисея?
Чи можемо ми власними силами стати досконалою людиною?
Поміркуйте, над чим вам слід працювати, щоб стати щирим християнином.